Новини світових ЗМІ з аналітикою від Діогена

Другий президентський термін Дональда Трампа розпочався з гучних обіцянок. Економічна політика Трампа така: найнижчі ціни в історії, тріумф американського виробництва, мир у всьому світі за 24 години. Минуло понад рік – і реальність виявилася жорсткішою за будь-яку критику опозиції. Верховний суд скасував ключові мита, промисловість втратила десятки тисяч робочих місць, а війна в Україні триває. Рахунок провалів зростає.

Економічна політика Трампа зіткнулася з тестом реальності – і результат виявився невтішним. Ця економічна політика Трампа не досягла жодної з ключових цілей. Валовий внутрішній продукт США зріс лише на 2,2% у 2025 році, тоді як за Байдена у 2024-му цей показник сягав 2,8%. Ба більше: зростання ВВП у 2025 році стало найнижчим за будь-який рік адміністрації Байдена і за будь-який рік першого терміну самого Трампа, виключаючи пандемічний 2020-й.

Безробіття підскочило до 4,4%. Уся американська економіка за рік створила лише 181 000 нових робочих місць – порівняно з 1,5 мільйона у 2024 році. Це не “найбільше відродження в історії”. Це статистичний вирок.

Обіцянки проти цифр

Трамп увійшов до Білого дому у січні 2025-го з арсеналом передвиборчих гасел. “Найнижчі ціни за всю історію”, “мільйони нових робочих місць у промисловості”, “кінець торговому дефіциту”. На форумі у Давосі він заявив, що четвертий квартал 2025-го покаже зростання ВВП на 5,4%. Коли реальні дані з’явилися – виявилося 1,4%. Різниця між прогнозом і фактом – рівно 4 відсоткові пункти.

У лютому 2026 року в промові він назвав зростання вже 5,6% і пояснив: “незважаючи на  урядове закриття”. Уряд справді зупинявся восени – але промова прозвучала вже після того, як реальні дані були опубліковані. Американські ЗМІ зафіксували: президент посилається на проміжні прогнози як на кінцеві результати.

Коли журналісти запитали, як він пояснює розрив між обіцянками і даними, відповіддю стала звична формула: “фейкові новини” і “змова проти Америки”.

Проте, за даними дослідницького центру Брукінгс, 66% американців у кінці 2025 року визначали економіку, інфляцію або охорону здоров’я як головну проблему країни. При цьому лише 23% вважали, що економіка рухається у правильному напрямку, тоді як 53% впевнені: ситуація погіршується. Рейтинг схвалення Трампа в економічних питаннях – 41%, в охороні здоров’я – 32%.

Тарифна війна проти своїх громадян

Наріжний камінь економічної програми Трампа – тарифи. З перших тижнів другого терміну він оголосив масштабний торговий наступ.

Середня ефективна ставка мита злетіла з 2,4% у день інавгурації до піка 28% навесні 2025-го, а до кінця року опустилася до 16,8% – найвищого рівня з 1934 року. Таких коливань американська торгова політика не знала ніколи. Японський торговий чиновник сформулював ситуацію точно: “Ніхто в адміністрації не знає, що думає Трамп. Ми навіть не розуміємо, про що він хоче домовлятися”.

Дані Пенсильванського університету Вортон показують: якби тарифи залишилися у повному обсязі, вони скоротили б довгостроковий ВВП США на 6%, а зарплати – на 5%. Середньостатистична американська родина зазнала б довічних фінансових втрат у розмірі 22 000 доларів – удвічі більше, ніж від підвищення корпоративного податку на 15 відсоткових пунктів.

Реальні тарифи, за розрахунками Tax Foundation, вже обійшлися кожному американському домогосподарству в 1 000 доларів у 2025 році. У 2026-му ця сума зросте до 1 300 доларів.

Наслідки для промисловості – протилежні обіцяному. Виробник сільськогосподарської техніки John Deere зазнав 300 мільйонів доларів додаткових витрат і почав звільнення. Обробна промисловість за квітень-грудень 2025 року втратила 77 000 робочих місць – рекордне падіння від “Дня Визволення” (Liberation Day). Лише у лютому 2026-го сектор позбувся ще 12 000 зайнятих. Корпоративні банкрутства зросли до найвищого рівня з 2010 року. Фермери, яким обіцяли “велич торгової війни”, опинилися між власними втраченими ринками збуту та зрослою ціною на техніку й добрива через ті самі мита.

Goldman Sachs підрахував: з кожного долара мита американські споживачі сплачують 37%, американський бізнес – 51%, і лише 9% – іноземні експортери. Тобто економічна політика Трампа у торговій сфері обернулася прямим податком на власних громадян. Торговий дефіцит при цьому не зменшився: за 2025 рік він скоротився лише на 0,2% – а не на обіцяні 78%. Дефіцит у товарній торгівлі навіть зріс на 2,1%.

Верховний суд проти Трампа

20 лютого 2026 року Верховний суд США виніс рішення, яке стало найбільшою юридичною поразкою другого терміну.

У справі Learning Resources Inc. проти Трампа шість суддів з дев’яти – включно з трьома консерваторами, призначеними самим Трампом, – визнали нелегальними всі мита, запроваджені в рамках Закону про надзвичайні економічні повноваження (IEEPA). Головний суддя Джон Робертс написав у постанові лаконічно: ці два слова в законі – “regulate” і “importation” – “не можуть витримати такого навантаження”.

Трамп дізнався про рішення під час зустрічі з губернаторами у Білому домі – помічник передав йому записку. Прочитавши, президент вимовив вголос “це ганьба” і вийшов з кімнати. На пресконференції того самого дня він заявив: “Мені соромно за певних суддів. Абсолютно соромно за брак мужності зробити правильне для нашої країни”. Серед тих “певних суддів” – двоє, яких він сам призначив.

Рішення відкрило лавину судових позовів: до кінця лютого 2026-го їх подали понад 2 000 компаній. Уряд зобов’язаний повернути не менше 160 мільярдів доларів зборів, сплачених імпортерами. Трамп не здався – вже наступного дня він підписав новий указ про 10% мита під іншим законом (Section 122 Торговельного акту 1974 року), а потім оголосив про підвищення до 15%. На це 24 штати подали новий судовий позов. Правова карусель продовжилась.

Це не перша судова поразка. Ще у травні 2025 року Міжнародний торговельний суд одноголосно визнав тарифи незаконними. У серпні апеляційна інстанція підтвердила рішення. Але мита залишалися в силі, доки тривали судові процедури – і американські компанії та споживачі платили по рахунках.

DOGE – бензопила без мети

Паралельно з тарифною авантюрою Трамп запустив інший гучний проєкт – Департамент ефективності уряду. Ілон Маск увійшов до Вашингтона з бензопилою в руках і обіцянкою зекономити 2 трильйони доларів на рік. Пізніше ціль знизилася до 1 трильйона. Потім до 150 мільярдів. Реальні заощадження – 175 мільярдів за власними, не підтвердженими зовнішніми аудиторами, підрахунками DOGE. Зовнішні фінансові експерти не могли перевірити жодну цифру: відомство не оприлюднило жодного детального публічного звіту.

Те, що DOGE справді зробив – масово звільнив держслужбовців. За перші два місяці 2025 року – понад 62 530 осіб, що у 413 разів більше, ніж за той самий період попереднього року. Загалом за 2025 рік федеральний апарат скоротився приблизно на 290 000 позицій. Проблема в тому, що зарплатний фонд держслужбовців становить менше ніж 5% федеральних видатків. Навіть якби DOGE звільнив усіх до одного – це б не вирішило бюджетної проблеми.

Маск, блискучий інженер і підприємець, зіткнувся з тим, що державне управління – не стартап. Тут бензопила не допомагає.

Конфлікти всередині адміністрації стали публічними ще навесні. Маск різко втрутився у роботу агентства міжнародного розвитку USAID, наполіг на закритті програм і звільненні персоналу. Це викликало конфлікт із державним секретарем Рубіо.

Трамп обмежив повноваження Маска. У травні 2025-го, після того, як чистий прибуток Tesla обвалився і акціонери вимагали уваги, Маск оголосив про відставку. DOGE розформували на вісім місяців раніше запланованого терміну – не офіційним указом, а тихим зникненням. “Його не існує”, – відповів директор Офісу з управління персоналом на запитання журналістів.

Після DOGE лишилися сотні судових позовів: профспілки оскаржували незаконні звільнення, правозахисники – несанкціонований доступ до персональних даних, штати – порушення процедур прозорості. Реформа, яка мала зробити уряд ефективнішим, перетворилася на хаос із юридичними наслідками на роки вперед.

Україна – мир, якого не існує

На зовнішньополітичному напрямі Трамп теж обіцяв швидкий результат. “Закінчу війну за 24 години” – ця фраза зі слогана перетворилася на символ геополітичного провалу. Минуло понад 14 місяців – і жоден постріл не замовк. Натомість з’явився 28-пунктовий мирний план, розроблений американськими і, за деякими даними, частково російськими переговорниками – без участі Києва і без попереднього узгодження з Брюсселем.

Документ передбачав передачу Росії контролю над зайнятими нею територіями, суттєве обмеження розміру та озброєння української армії, відмову від будь-яких претензій на членство в НАТО.

Аналітики Chatham House оцінили план як такий, що надає путіну близько 70% бажаного. Зеленський не відкинув його відразу, але назвав умови неприйнятними і повіз документ до європейських союзників – які відреагували ще різкіше. Французький міністр закордонних справ Барро сформулював позицію Парижа: Україна потребує “справедливого миру, який поважає суверенітет кожного”.

Росія поводилася передбачувано. путін відмовився від запропонованого 30-денного припинення вогню, продовжував атаки навіть після американських ультиматумів із погрозою нових санкцій. На зустрічі в Стамбулі у травні 2025-го він не з’явився особисто – надіслав делегацію з незмінними вимогами: капітуляція України і визнання окупованих територій. Трамп виправдав відсутність путіна, заявивши, що той приїхав би лише разом із самим Трампом. Ця логіка не прояснила нічого, крім того, що американський президент, схоже, розраховував на особистий шарм більше, ніж на структурний тиск.

Симптоматично, що в Конгресі закон про санкції проти росії, підтриманий 85% сенаторів ще у квітні 2025-го, так і не вийшов на голосування – заблокований адміністративними маневрами самої адміністрації Трампа. Тобто Вашингтон одночасно тиснув на Київ із вимогою поступок і блокував законодавчі механізми тиску на москву. Для україни це означало одне: вона опинилася у ситуації, де союзник формально підтримує, але фактично розв’язує руки агресору.

Трамп публічно звинуватив Зеленського у зволіканні з миром. Ця позиція збіглася з кремлівськими наративами настільки точно, що навіть деякі республіканські сенатори висловили занепокоєння. Ініціатива конгресмена Фіцпатрика з примусовим голосуванням по санкційному закону стала відображенням нарослого опору всередині самої партії Трампа.

Податки для багатих, рахунки для бідних

Серед законодавчих ініціатив другого терміну виділяється так званий “Великий красивий закон”. Економічна політика Трампа тут виявилася особливо показовою – масштабний податковий пакет, прийнятий республіканцями у 2025 році. За оцінками Об’єднаного податкового комітету Конгресу, він скоротить федеральні надходження на 4,5 трильйона доларів за наступне десятиліття – один із найбільших перерозподілів багатства догори у сучасній американській історії. Приблизно 200 000 найзаможніших родин США отримуватимуть по 244 000 доларів щороку. 40 мільйонів найбідніших – близько 10 доларів. На рік.

Одночасно закон скорочує програми SNAP (продовольча допомога) і Medicaid в середньому на 100 мільярдів доларів щороку протягом наступного десятиліття. Субсидії на медичне страхування, які діяли з часів пандемії, не були продовжені – попри публічні заяви республіканців про підтримку доступного здоров’я. Результат виявився миттєвим: 1,4 мільйона американців відмовилися від страховок через зростання цін у 2026 році.

Сім’я з чотирьох осіб із доходом 66 000 доларів на рік бачить, як її річний страховий внесок зростає з 1 450 до 4 500 доларів – у три рази за один рік. Для пари шістдесятирічних із доходом 85 000 доларів зростання може перевищити 24 000 доларів.

Дефіцит федерального бюджету за 2025 рік перевищив 1,8 трильйона доларів – рекордно великий показник для економіки, що перебуває поблизу повної зайнятості. Зазвичай такі рівні дефіциту характерні для криз або воєн. Модель Penn Wharton попереджає: якщо закон залишиться в нинішньому вигляді, відношення держборгу до ВВП досягне 130% – рівень Греції часів боргової кризи. За нинішніх умов, коли відсоткові виплати за держборгом вже поглинають рекордну частку бюджету, це не абстрактна цифра.

Що чекає далі

Станом на початок 2026 року загальний рейтинг схвалення Трампа становить близько 43%. Демократи вперше за кілька виборчих циклів ведуть у рейтингах довіри щодо управління економікою – 40% проти 35% на користь опозиції. 70% американців прогнозують, що 2026 рік стане роком економічних труднощів. Проміжні вибори до Конгресу восени 2026-го обіцяють стати серйозним іспитом для республіканської більшості.

Важливо зафіксувати контекст. Трамп успадкував надзвичайно міцну економіку: безробіття 3,4%, зростання ВВП 2,8%, рекордний ринок праці. Аналітики Інституту економічної політики констатують: щоб спровокувати рецесію в таких умовах, потрібні були навмисні зусилля. Адміністрація їх доклала – тарифи, скорочення держслужбовців, урізання соціальних програм, нестабільна торгова політика.

Рецесії поки що немає. ВВП зростає помірно, ринки тримаються – багато в чому завдяки буму штучного інтелекту, який, за оцінками, забезпечив до 40% зростання у 2025 році і практично не пов’язаний із рішеннями Трампа.

Але реальні зарплати найбідніших 10% американців впали на 0,3% за 2025 рік. Ціни на електроенергію зросли у 2,5 раза швидше за загальну інфляцію. Страхування, продукти, комунальні послуги – дорожчають. Структурні ризики накопичуються: торгова ізоляція, деградація державних інституцій, рекордний борговий тягар, відтік кваліфікованих іноземних фахівців через нову візову і міграційну політику.

Головний економіст Інституту економічної політики Джош Бівенс сформулював це точно: адміністрація отримала надзвичайно міцний фундамент і методично підкопує його під собою. Якщо запас міцності вичерпається раніше, ніж завершиться другий термін, розплачуватиметься не Трамп. А ті мільйони, які за нього проголосували.

За матеріалами

• 
  Supreme Court Trump Tariffs Ruling
  taxfoundation.org
• 
  Trump’s economy is a failure of his own making
  chicago.suntimes.com
• 
  Supreme Court strikes down tariffs
  scotusblog.com