- Ключові пункти:
- Початок війни США з Іраном: операція "Епічна лють" вразила понад 500 цілей в Ірані, ліквідувавши верховного лідера Хаменеї, проте це не принесло швидкої перемоги, як сподівалися Трамп та Нетаньяху.
- Іранська відповідь: Іран завдав ракетних, гіперзвукових та дронових ударів щонайменше по 13 країнах, включаючи американських союзників у регіоні, спричинивши стрімке зростання цін на нафту та газ.
- Ризики для України: Іран не зможе далі постачати Росії компоненти для дронів Shahed, проте конфлікт відволікає увагу США від України, що може призвести до посилення тиску з вимогами щодо врегулювання війни з Росією.
- Історичні паралелі: операція "Епічна лють" нагадує невдалі спроби зміни режимів США в Іраку та Афганістані, що супроводжувалися тривалими партизанськими війнами, а не швидкими перемогами.
Війна з Іраном, що розпочалася 28 лютого 2026 року, увійшла у другий тиждень – і картина дедалі більше нагадує Ірак 2003-го. Операція “Епічна лють” вразила понад 500 цілей, знищила верховного лідера Хаменеї, підштовхнула нафту до 120 доларів за барель. Але Тегеран не впав. І це лише початок проблем Вашингтона.
Війна з Іраном розпочалася у суботу, 28 лютого, і вже за першу добу стало зрозуміло, що Вашингтон знову переплутав тактичний успіх зі стратегічною перемогою. Понад 900 ударів за 12 годин, загибель аятоли Алі Хаменеї та кількох десятків вищих чиновників – все це виглядало як нищівний успіх. Але Іран не зупинився. Він відповів того ж дня.
Трамп командував атакою, летячи на борту Air Force One до Техасу. Він та члени кабінету спостерігали за перебігом операції з курорту Мар-а-Лаго. Все це – метафора сама по собі. Поки ракети падали на Тегеран, у Білому домі не було готового плану на день другий.
Як починалася операція “Епічна лють”
27 лютого о 15:38 за вашингтонським часом Трамп віддав наказ. Ізраїльські повітряні сили підняли в небо близько 200 винищувачів – найбільший бойовий виліт в їхній історії. США завдали ударів із літаків, що базуються на Близькому Сході, та з авіаносців. За перші 24 години було скинуто понад 1200 бомб по Тегерану, Ісфахану, Куму, Кераджу та Керманшаху.
Серед цілей – президентський палац, Рада національної безпеки, ракетна інфраструктура, ядерні об’єкти. Ізраїль ліквідував міністра оборони Ірану, голову судової системи та головнокомандувача армії. Хаменеї загинув разом із понад сорока представниками вищого керівництва країни.
Декларована мета Трампа – знищити ракетну та ядерну програму, запобігти появі атомної зброї і змінити режим. Він буквально закликав іранців скористатися атакою як “єдиним шансом для поколінь”. Такий собі американський подарунок у вигляді авіабомб. Проблема виникла вже за кілька годин після початку – Іран не впав.
Відповідь Тегерана: 13 країн під ударами
Іранська відповідь надійшла того ж дня – балістичні ракети, гіперзвукова зброя та безпілотники Shahed пішли у напрямку Ізраїлю, Бахрейну, ОАЕ та Катару. Вибухи лунали в Абу-Дабі та Дубаї. Протягом тижня під удари потрапили щонайменше 13 країн, більшість із яких безпосередньо у конфлікті не брали участі.
Ціни на нафту злетіли миттєво. 6 березня барель Brent коштував понад 90 доларів, а вже 9 березня – майже 120. Вартість газу в Європі підскочила з 30 до понад 50 євро за МВт-год. У США ціни на бензин за тиждень зросли на 40 центів. Комерційне судноплавство через Ормузьку протоку – через яку проходить близько 20% світових постачань нафти – фактично зупинилося.
Смерть Хаменеї мала деморалізувати Тегеран. Натомість – зворотний ефект. Корпус вартових Ісламської революції згуртувався. Замість паніки – злість і готовність воювати довго. Той самий сценарій спрацював в Іраку після формального “знесення” Саддама – і почалося п’ятнадцять років партизанщини.
10 березня Трамп оголосив про “перемогу” і натякнув, що конфлікт “майже завершено”. Ціни на нафту короткочасно впали. Але операція тим часом перейшла вже у шосту фазу – тепер американські бомби руйнують підземні бункери з балістичними ракетами. Це не виглядає як завершення.
Питання та відповіді:
Чому США розпочали війну з Іраном у 2026 році?
Офіційна причина – загроза ядерної зброї та ракетна програма Тегерана. Проте аналітики вказують і на внутрішньополітичний чинник: напередодні проміжних виборів Трамп потребував зовнішньополітичного успіху для консолідації підтримки.
Скільки країн потрапило під іранські удари у відповідь?
Щонайменше 13 країн зазнали ракетних або дронових атак протягом першого тижня. Серед них – Бахрейн, Ірак, Йорданія, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія та ОАЕ. У більшості з них розміщені американські військові об’єкти.
Як ця війна з Іраном вплинула на постачання зброї росії?
Іран більше не зможе повноцінно постачати компоненти для дронів Shahed – власні ракетні запаси виснажуються під бомбардуваннями. За оцінками експертів, балістика закінчиться за два тижні активних боїв, а виробляти нову в умовах атак вкрай важко.
Афганістан, Ірак – і тепер Тегеран
Є одна статистика, про яку варто знати. Після Другої світової війни США ініціювали від 80 до 100 спроб зміни режимів. Успіх у короткостроковій перспективі – приблизно 40%. Справжня довгострокова перемога – лише два випадки: Гренада у 1983 році та Панама у 1989-му. Два успіхи на тлі десятків провалів.
Іран – не Гренада. Це 85 мільйонів людей, давня цивілізація з традицією спротиву і країна, що контролює Ормузьку протоку. Американська доктрина “знесення голови” – ліквідація лідерів для паралічу системи – вже давала збій в Іраку. Після загибелі Саддама Хусейна американці отримали не мир, а тривалу партизанську боротьбу і зрештою – зміцнення іранського впливу на весь Ірак. Зараз іракські шиїтські угруповання активно підтримують Тегеран і б’ють по американських базах.
1953 рік дає ще один приклад американської короткозорості. ЦРУ разом з британською розвідкою скинуло демократично обраного прем’єра Мохаммада Мосаддека і поставило шаха Пехлеві. Наслідок – Ісламська революція 1979 року, яка перетворила Іран на принципового ворога Вашингтона на десятиліття. В одній і тій самій країні американці наступили на ті самі граблі вже втретє.
Пентагон запевняє: наземна операція не планується, жодних “нескінченних воєн”. Міністр оборони Геґсет порівнює з Іраком – мовляв, не планується. Але скільки триватиме операція – сам не знає. “Це вирішує президент.” А президент тим часом оголошує перемогу в соцмережах і спостерігає за ракетами з поля для гольфу.
Що все це означає для України
Для Києва ця війна з Іраном неоднозначна. Є очевидний плюс: Тегеран більше не зможе в повному обсязі постачати дронові компоненти росії. Запаси балістики за оцінками експертів закінчаться за два тижні активних боїв, а виробляти нові ракети в умовах безперервних бомбардувань майже неможливо. Ланцюжок постачання “Шахедів” для атак на українські міста буде підірваний суттєво.
Удари по Ірану б’ють рекорди інтенсивності
З іншого боку – є серйозні ризики. Американська стратегічна увага розпорошена між двома великими конфліктами. Ресурси Пентагону залучені на Близькому Сході. Є сценарій, за якого Вашингтон почне жорсткіше висувати умови щодо врегулювання українського питання – використовуючи обсяги допомоги як важіль.
Показово: Зеленський ще 2 березня повідомив, що не отримував офіційних запитів від США щодо залучення українського досвіду – але Київ готовий поділитися знаннями про боротьбу з дронами. Вже надійшло 11 запитів від різних країн регіону. Українські фахівці з протидронового захисту стали експертами, такі що мають найбільший попит на Близькому Сході. Гірка іронія – але факт.
Загалом ця війна з Іраном вписується в ту саму схему, яку Вашингтон відтворює десятиліттями: швидкий початок, ефектна “перемога” в перші дні і повна відсутність відповіді на питання “що далі”. “Операція займе чотири тижні” – приблизно таке ж чули перед Іраком, перед Афганістаном. Якщо рахувати за цими прецедентами, чотири тижні легко перетворюються на роки.
Баланс сил на Близькому Сході вже змінився і питання лише в тому, яку ціну за це заплатить решта світу. Відповіді у Вашингтоні, видається, досі немає.
За матеріалами:
