Новини світових ЗМІ з аналітикою від Діогена

Атомна енергетика Японії переживає повільне, але впевнене повернення. П’ятнадцять років після катастрофи на Фукусімі країна знову робить ставку на ядерний атом — і цього разу прагматизм бере гору над страхом.

Атомна енергетика Японії проходить найскладніший тест за свою історію — не технічний, а політичний і суспільний. Після того як 11 березня 2011 року землетрус і цунамі викликали потрійне розплавлення реакторів на АЕС Фукусіма-1, уряд зупинив усі 54 ядерні реактори країни. Здавалося, ядерний атом у Японії приречений. Але сьогодні, через 15 років, реактори знову запускають — обережно, з боями у судах та на місцевих референдумах, але невпинно.

Питання вже не в тому, чи буде атомна енергетика повернута. Питання в тому, наскільки швидко й за якою ціною.

П’ятнадцять років у тіні Фукусіми

Катастрофа 2011 року змінила не лише японську енергетику, а й цілу систему координат суспільної довіри. Компанія TEPCO — оператор зруйнованої станції — стала символом провалу корпоративної відповідальності. Уряд, який десятиліттями просував ядерну програму як еталон безпеки, раптово опинився перед незручними запитаннями без зручних відповідей.

Наслідки виявилися миттєвими й болючими. Рівень енергетичної самодостатності Японії впав із 20,2% у 2010 році до 6,5% у 2012 році. Країна перейшла на дорогий імпортний газ і нафту, рахунки за електрику злетіли — і продовжують різнитися залежно від регіону. Споживачі Токіо, які отримують електрику від TEPCO, нині платять приблизно на 30% більше, ніж мешканці регіону Кансай, де атомні станції вже працюють. Цифра красномовна. Зупинка реакторів коштує грошей — конкретних, щомісячних, відчутних у кожній квитанції.

Розбирання пошкодженої станції триває й досі. У липні 2024 року TEPCO оголосила, що повномасштабне вилучення ядерних уламків раніше заплановане на початок 2030-х — не розпочнеться раніше 2037 року. Фукусіма залишається відкритою раною ще принаймні на десятиліття вперед.

Касівадзакі-Каріва: перший крок TEPCO

У лютому 2025 року TEPCO зробила те, що ще кілька років тому здавалося неможливим: запустила шостий енергоблок АЕС Касівадзакі-Каріва — найбільшої атомної електростанції у світі за встановленою потужністю (8,2 ГВт). Це перший реактор компанії, введений в експлуатацію після аварії на Фукусімі.

Дорога до цього перезапуску була довгою й тернистою. Блоки 6 і 7 пройшли перевірки безпеки ще 2017 року. Але у 2021 році влада виявила критичні недоліки в антитерористичних заходах — і дозвіл фактично відкликали. Його відновили лише 2023 року. Після цього — місяці переговорів із місцевою громадою, тиск з боку асамблеї префектури Ніїгата, протести біля будівлі регіонального парламенту.

Шостий блок досяг 100% потужності й 18 березня 2025 року розпочав комерційну роботу. За оцінкою Дослідницького інституту Mitsubishi, стабільна робота лише цього одного реактора підніме частку атомної енергетики в японській електроенергетиці приблизно до 10%.

Мета 20%: що для цього потрібно

Японія хоче до 2040 фінансового року довести частку атомної енергетики до 20% — тобто майже вдвічі порівняно з нинішніми 8,5% (дані за 2023 рік). Звучить амбітно, та реальний шлях до цього показника вимощений складнощами.

За розрахунками Інституту відновлюваної енергії, опублікованими в березні 2025 року, для досягнення цієї мети потрібно перезапустити 32 із 33 існуючих реакторів і ввести три нові. Поки що відновлено роботу лише 14. Навіть за оптимістичного сценарію прогалина величезна.

Шляхи її подолання: нові перезапуски чинних реакторів, продовження терміну служби старих і будівництво нових — так званих реакторів наступного покоління. Прем’єр-міністр Санае Такаїті, яка прийшла до влади з гаслом “100% енергетичної самодостатності“, оголосила прискорену реалізацію програми реакторів нового покоління та термоядерної енергетики. Наразі рівень самодостатності Японії трохи перевищує 10% — і зростаючі потреби дата-центрів та виробництва мікрочіпів обіцяють різке зростання попиту вже в найближчі роки.

Тим часом поза Японією набирає силу глобальна тенденція: Велика Британія, Франція, Канада, Південна Корея та десятки інших країн переосмислюють роль атома в перехідному енергетичному балансі. Японія не самотня у своєму розвороті — просто її розворот дається найважче, бо пам’ять про Фукусіму тут не абстракція, а живий досвід.

Суспільство розколоте навпіл

Запустити реактор технічно — половина справи. Переконати людей, що це безпечно, — інша, куди складніша половина. Опитування 12 000 мешканців префектури Ніїгата, проведене у вересні 2024 року, зафіксувало: 60% вважають, що умови для перезапуску Касівадзакі-Каріва ще не виконано. Лише 37% кажуть, що умови дотримані.

Ці цифри — не абстракція. Це люди, чиї міста розташовані поруч із реакторами. І їхня недовіра адресована передусім не загалом, а TEPCO конкретно — компанії, яка у 2011 році не впоралася з кризою. “У питанні забезпечення безпеки мешканців Ніїгати немає кінця“, — визнав губернатор префектури Хідео Ханадзумі після голосування, яким він таки схвалив перезапуск. Чесне зізнання для людини, яка щойно натиснула зелену кнопку.

Під час грудневого 2025 року голосування в асамблеї префектури близько 300 протестувальників вийшли до будівлі парламенту з плакатами “Ні атомній енергії” та “Підтримайте Фукусіму”. Натовп, де переважали люди старшого покоління, співав “Фурусато” — пісню про рідний дім. Складно знайти більш виразний образ тієї прірви, що лежить між державними калькуляціями та людськими почуттями.

Атом плюс відновлювані джерела

Найважливіше, чого варто не сплутати в японській дискусії, — це хибна альтернатива “або атом, або сонце”. Базовий енергетичний план Японії, оновлений у вересні 2024 року, передбачає до 2040 року такий розподіл: 40–50% — відновлювані джерела, 20% — ядерна енергетика, 30–40% — теплова генерація.

Тобто атом — не замість вітру й сонця. Атом — поруч із ними, як резервне і базове навантаження. “Сонце не працює вночі, вітер — без вітру. На цьому етапі ядерна енергетика незамінна”, — пояснює Коджі Окамото, профессор ядерної інженерії Токійського університету. Його колега Хідео Осіма з Japan Research Institute застерігає від надмірного ентузіазму: 20% — розумна межа, збільшувати частку атома значно далі за неї не варто.

Урок Японії для решти світу простий. Атомна енергетика — не срібна куля і не прокляте надбання. Це інструмент з конкретними перевагами (стабільна генерація, нульові викиди CO₂) і конкретними ризиками (аварії, відходи, суспільна недовіра). Країни, які зможуть цей баланс утримати — прагматично, без ідеологічних крайнощів, — опиняться в кращому становищі в енергетичному переході. Японія робить саме це. Повільно, болісно, але робить.

За матеріалами:

• 
  Japan’s nuclear comeback slow, steady and seen as necessary
  — japantimes.co.jp
• 
  Japan approves restart of world’s largest nuclear plant
  — reuters.com
•