Пекін використав саміт ШОС і військовий парад до річниці завершення Другої світової війни, щоб посилити власні геополітичні позиції, поставити під сумнів домінування США та підкреслити свої претензії на Тайвань.
Партійний лідер Китаю Сі Цзіньпін окреслив бачення багатополярного світу, де Пекін прагне виступати як альтернатива західному лідерству. Паралельно Китай активно переписує історичний наратив про Другу світову війну, зменшуючи роль США та підкреслюючи значення власного внеску.
Саміт у Тяньцзіні: спроба створити альтернативний центр
На форумі безпеки в Тяньцзіні Сі Цзіньпін наголосив, що світ переживає «період турбулентності та змін». Він закликав Росію, Індію та інші країни регіону формувати нову систему глобального управління, яка протистоятиме «монополії кількох держав».
Президент Китаю озвучив бачення «справедливішого і раціональнішого світового порядку», де центральним принципом стане суверенна рівність держав. Він підкреслив, що Пекін готовий брати на себе роль координатора, пропонуючи кредити, гранти та створення банку розвитку Шанхайської організації співробітництва (ШОС).
Під час саміту Сі провів серію зустрічей, зокрема з прем’єром Індії Нарендрою Моді та президентом Росії Володимиром Путіним. Ці контакти підтвердили прагнення Пекіна зміцнювати стратегічні альянси поза західною орбітою.
Відповідь на тиск США
Саміт у Тяньцзіні став для Китаю відповіддю на політику адміністрації Дональда Трампа, зокрема на запровадження тарифів, які боляче вдарили навіть по союзниках США. У відповідь Сі презентував «Ініціативу глобального управління», яка має на меті конкурувати з міжнародним порядком, очолюваним Вашингтоном.
У своїй риториці китайський лідер апелює до країн, що розвиваються, наголошуючи на тому, що сучасна система «несправедливо відображає інтереси небагатьох». Власне, це один із головних меседжів, на якому Пекін будує стратегію залучення глобального Півдня.
Історія як інструмент політики
Ювілей перемоги у Другій світовій війні Пекін використав для формування нового історичного наративу. Китай прагне змістити акценти: у центрі уваги тепер не США, а Китай і Радянський Союз, які, за словами Сі, стали «опорами опору японському мілітаризму та німецькому нацизму».
Таким чином, Пекін не лише зміцнює власний статус «жертви та переможця», а й послаблює історичні підстави американського впливу на післявоєнний порядок. Аналітики відзначають, що це частина більш широкої стратегії Китаю — переписати роль країни у XX столітті, щоб легітимізувати свої претензії у ХХІ.
Тайвань у центрі геополітичної стратегії
Ключовим питанням, яке Пекін активно просуває в межах нової концепції, є Тайвань. Китай обґрунтовує свої претензії Каїрською (1943) та Потсдамською деклараціями (1945), де передбачалося повернення Тайваню після капітуляції Японії.
Проте Захід апелює до Сан-Франциського договору 1951 року, який завершив війну з Японією і залишив питання Тайваню відкритим. Ця суперечність стала основою сучасного міжнародного конфлікту.
З 2015 року риторика Пекіна щодо острова стала агресивнішою. Особливо це проявилося після перемоги Лай Цзін-Де з Демократичної прогресивної партії, якого в Китаї відкрито називають «сепаратистом».
Військовий парад: сигнал для світу і внутрішньої аудиторії
Парад у Пекіні, присвячений 80-й річниці перемоги над Японією, відвідали Володимир Путін, Кім Чен Ин, лідери Ірану, М’янми та Пакистану. Демонстрація новітньої зброї стала свідченням зростаючих амбіцій Пекіна.
Однак, як зазначає Eurasia Group, парад мав подвійне спрямування. Для внутрішньої аудиторії він слугував доказом сили держави. Для глобальної спільноти — сигналом, що Китай готовий стати рівним гравцем США та їхнім союзникам. Проте одночасна присутність лідерів, яких Захід називає «вигнанцями», послабила ефект меседжу.
Таблиця: Різниця у підходах Китаю та Заходу
Питання | Китай | США та Захід |
---|---|---|
Роль у Другій світовій | Китай і СРСР — ключові театри війни | США — вирішальний фактор перемоги у Тихоокеанській війні |
Тайвань | Право на острів за Каїрською та Потсдамською деклараціями | Сан-Франциський договір 1951 р. залишив питання відкритим |
Модель глобального порядку | Багатополярність, рівність і нові фінансові інститути | Ліберальний порядок, керований правилами і західними інституціями |
Фінансові інструменти | Банк розвитку ШОС, гранти та кредити | Світовий банк, МВФ, регіональні банки |
Союзники | Росія, Іран, КНДР, Пакистан | ЄС, Японія, Південна Корея, Австралія |
Основна стратегія | Зміна історичного наративу, зміцнення позицій у глобальному Півдні | Збереження чинного порядку та протидія експансії Китаю |

Аналітичний контекст: позиції світових медіа
The Economist зазначає, що Китай намагається використати «вікно можливостей», яке виникло через внутрішні політичні кризи у США та Європі. Пекін прагне стати головним партнером для країн, що не мають прямої вигоди від участі у західних альянсах.
Financial Times наголошує, що «Ініціатива глобального управління» є радше концептуальним інструментом, ніж детальним планом. Проте саме її розмитість робить програму привабливою для держав, які шукають альтернативу, не бажаючи відкрито конфліктувати з Вашингтоном.
New York Times пише, що використання історії як аргументу є «одним із найпотужніших прийомів китайської дипломатії». Проте видання зазначає: будь-яке применшення ролі США у Другій світовій війні викликає різку реакцію на Заході.
Eurasia Group попереджає, що занадто тісне зближення Пекіна з Москвою може знизити довіру до Китаю в очах нейтральних держав. Адже війна Росії проти України стала фактором, який формує нові глобальні лінії поділу.
Прогноз: три часові горизонти
Перспектива на місяць
Китай посилюватиме інформаційний тиск на тему Тайваню, зокрема на майданчиках ООН та регіональних форумів. Очікується також активізація пропаганди щодо ролі Китаю у Другій світовій війні.
Перспектива на 6 місяців
Пекін розширить фінансові інструменти впливу через ШОС і двосторонні угоди з країнами Азії та Африки. Китай прагнутиме закріпитися як «донор без політичних умов», що приваблює держави глобального Півдня.
Перспектива на 3–5 років
Ймовірне формування паралельної системи міжнародних інституцій, які конкуруватимуть зі структурами під егідою США. Проте ключовим ризиком залишиться Тайвань: конфлікт може вийти за межі дипломатії та перейти у військову площину.
Висновок
Китай поступово, але наполегливо вибудовує альтернативну систему глобального управління. Його стратегія включає економічні стимули, історичні аргументи та військові демонстрації. У цьому Пекін знаходить союзників серед країн, які прагнуть дистанціюватися від західних інституцій.
Проте слабким місцем Китаю є залежність від союзів із режимами, що перебувають під міжнародними санкціями. Це знижує привабливість Пекіна для нейтральних держав.
Для Заходу основним викликом стає не лише стримування Китаю, але й збереження власної привабливості для глобального Півдня. Протистояння між двома моделями управління — китайською і західною — визначатиме міжнародні відносини найближчих десятиліть.
За матеріалами: FINANCIAL TIMES