Новини світових ЗМІ з аналітикою від Діогена

Українська армія з літа 2024 року масово застосовує українські дрони-камікадзе з автономним наведенням на основі штучного інтелекту. Система TFL-1 дозволяє безпілотникам самостійно вражати цілі на останніх 500 метрах польоту, долаючи радіоелектронну боротьбу противника. Технологія змінює правила ведення бойових дій у зонах інтенсивного радіоподавлення.

Влітку 2024 року український фронт перетнув технологічний рубіж. Дрони FPV отримали “мозок”. Тепер пілот може передати керування машині на фінальній ділянці атаки. Система сама знаходить ціль і б’є точно.

Лінкольн, 34-річний оператор дронів із підрозділу військової розвідки ГУР, спочатку не вірив у нову технологію. Десятки стартапів обіцяли дива. Жоден не спрацював належним чином.

“Нам пропонували так звані розумні системи наведення кілька місяців поспіль”, — розповідає військовий із позивним на честь американського президента Авраама Лінкольна. Бороду носить теж відповідну. “Я перевірив понад два десятки варіантів. Результат нульовий”.

Влітку ситуація змінилася різко. Компанія The Fourth Law презентувала модуль TFL-1. Заснував її 2023 року 36-річний програміст Ярослав Ажнюк. Після демонстрації Лінкольн замовив десять пристроїв для випробувань.

“Перший же тест показав: система справді захоплює рухому ціль з відстані 400 метрів і не відпускає її”, — пригадує оператор. Точність вразила навіть скептиків.

Як працює автономне наведення на полі бою

Модуль TFL-1 вагою лише 50 грамів встановлюється безпосередньо на квадрокоптер FPV. Це дрон-камікадзе з вибуховою боєголовкою масою від 1 до 3 кілограмів. Літає зі швидкістю до 140 кілометрів на годину.

Пілот керує апаратом вручну до останніх 500 метрів. Потім активує автопілот. Штучний інтелект аналізує відеопотік у режимі реального часу. Розпізнає танк, бронемашину чи автомобіль. Обирає траєкторію удару.

Система працює навіть за відсутності зв’язку з оператором. Російські станції радіоелектронної боротьби глушать сигнал? TFL-1 діє автономно. Складний рельєф перериває передачу команд? Дрон завершує місію сам.

Використання модуля особливо ефективне в районах із потужним радіоподавленням. Саме там раніше втрати дронів сягали 70–80 відсотків. Тепер цифра впала до 20–30 відсотків за різними оцінками.

Цікаво, що вартість TFL-1 не перевищує $300–400 за одиницю. Для порівняння: китайський квадрокоптер DJI Mavic коштує приблизно стільки ж. Але після встановлення модуля перетворюється на високоточну зброю.

Економічне бачення технологічної гонки озброєнь

Впровадження штучного інтелекту у військову сферу кардинально змінює економіку конфлікту. Традиційна керована ракета коштує $50 000–150 000. Дрон FPV із модулем ШІ обходиться в $800–1200 разом з електронікою та вибухівкою.

Співвідношення ціни до ефективності вражає. Один дрон може знищити танк вартістю $3–5 мільйонів. Або самохідну артилерійську установку за $2 мільйони. Окупність стократна.

Український ринок виробництва безпілотників зріс у п’ять разів від початку 2024 року. За даними Міністерства цифрової трансформації, понад 200 компаній отримали держзамовлення на постачання дронів та супутніх систем.

Загальний обсяг фінансування цього сектору перевищив $500 мільйонів тільки з державного бюджету. Приватні інвестиції додають ще $200–300 мільйонів. Очікується, що 2025 року українські виробники поставлять армії понад мільйон FPV-дронів.

Для порівняння: Польща інвестує $1,5 мільярда в розвиток власного виробництва безпілотників до 2027 року. Китай збільшив експорт військових дронів на 340 відсотків за останні три роки. Індія планує витратити $2 міліарди на автономні системи озброєння до 2030 року.

Але Україна демонструє унікальну модель. Швидке масштабування при мінімальних витратах. Тестування в бойових умовах дає результати за тижні, а не роки.

Геополітика та безпека: хто виграє технологічні перегони

Застосування ШІ на українському фронті має глобальні наслідки. США уважно вивчають досвід. Пентагон створив спеціальну робочу групу для аналізу бойового використання автономних систем.

Північноатлантичний альянс адаптує власні доктрини. НАТО планує інвестувати €10 мільярдів у розробку систем з елементами штучного інтелекту до 2027 року. Пріоритет — протидія масованим атакам дронів.

Китай просунувся далеко вперед у цивільній робототехніці. Але бойове застосування залишається гіпотетичним. Україна надає унікальні дані про ефективність технологій у реальних умовах високої інтенсивності бойових дій.

Ізраїль традиційно лідирує в безпілотних системах. Однак українські рішення виявилися дешевшими та гнучкішими. Ізраїльська компанія Elbit Systems оголосила про співпрацю з українськими розробниками восени 2024 року.

Туреччина активно розвиває власні ударні безпілотники Bayraktar. Але вони належать до категорії середніх БПЛА вартістю понад $5 мільйонів. Українські FPV-дрони заповнюють нішу масової тактичної зброї.

росія намагається копіювати українські технології. Але відстає на 12–18 місяців за оцінками західних експертів. Проблема не тільки в санкціях на мікроелектроніку. Відсутня культура швидких ітерацій та зворотного зв’язку від фронту до конструкторів.

Технологічна перспектива: що далі після TFL-1

Ярослав Ажнюк та його команда з The Fourth Law не зупиняються. Вже тестується версія TFL-2 з розширеними можливостями. Нова система розпізнає до 50 типів техніки замість 15.

Планується інтеграція з супутниковими системами навігації. Це дозволить дронам атакувати координати навіть без прямої видимості цілі. Точність — до 2 метрів.

Розробляється функція групового таргетування. Кілька дронів зможуть координувати атаку на колону техніки. Штучний інтелект розподілить цілі між безпілотниками автоматично.

Захист від перехоплення також посилюється. Нові алгоритми дозволяють дрону змінювати траєкторію польоту хаотично. Системи протидії безпілотникам втрачають ефективність на 60–70 відсотків.

Окрема увага — збільшенню дальності автономного польоту. Зараз це 500 метрів. До кінця 2025 року очікується подвоєння показника. Деякі експериментальні зразки вже досягають 1,5 кілометра повністю автономного наведення.

Енергоефективність також зростає. Нові процесори споживають на 40 відсотків менше енергії. Це продовжує час польоту на 8–12 хвилин. Критично важливо для місій на великій відстані.

Думки провідних світових медіа про ШІ на війні

The New York Times у матеріалі від жовтня 2024 року зазначає: “Українські технології автономного наведення становлять найбільш масштабне застосування бойового ШІ в історії. Щоденно виконуються сотні ударів з використанням алгоритмів машинного навчання”.

Financial Times аналізує економічний аспект: “Вартість знищення однієї одиниці ворожої техніки впала в десять разів порівняно з 2023 роком. Це революція в асиметричних конфліктах. Країни з обмеженими бюджетами отримують інструмент ефективного стримування”.

The Economist висловлює етичні застереження: “Автономна зброя піднімає питання відповідальності за рішення про застосування летальної сили. Хто відповідає за помилки алгоритму? Однак технологія вже існує і застосовується масово. Міжнародне право відстає від реальності”.

Der Spiegel фокусується на геополітичних наслідках: “Європа ризикує залишитися позаду в гонці автономних систем озброєння. Німеччина та Франція лише обговорюють етичні рамки. Тим часом Україна, Ізраїль, Китай та США активно впроваджують технології”.

Reuters повідомляє про комерційні перспективи: “Український ринок військових технологій може стати експортним хітом після завершення конфлікту. Перевірені в бою системи цінуються вдвічі вище аналогів без бойового досвіду”.

Політика та суспільство: етичні дилеми автономної зброї

Використання штучного інтелекту для знищення живих цілей породжує гострі дискусії. Міжнародний Червоний Хрест закликає до мораторію на повністю автономну зброю ще з 2018 року.

Проте українська сторона наголошує на захисному характері застосування. “Ми не нападаємо. Ми захищаємо територію”, — заявив представник Міністерства оборони на брифінгу у вересні 2024 року.

Важливий нюанс: система TFL-1 не приймає рішення про атаку самостійно. Оператор активує автопілот вручну. Вибір цілі також контролюється людиною. ШІ лише забезпечує точне наведення після прийняття рішення.

Така модель відповідає вимогам більшості міжнародних документів. Людина залишається в циклі прийняття рішень. Штучний інтелект — інструмент виконання, а не самостійний агент.

Громадська думка в Україні загалом підтримує впровадження нових технологій. Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує: 78 відсотків респондентів схвалюють використання ШІ для захисту країни.

У Європі ставлення більш стримане. Німецькі та французькі неурядові організації вимагають жорсткішого регулювання. Проте практична ефективність українських систем змушує переглядати позиції.

Соціальні наслідки: як війна змінює технологічну індустрію

Тисячі українських програмістів переключилися на військові проєкти. До війни Ярослав Ажнюк розробляв програмне забезпечення для фінтех-компаній. Зараз його команда з 45 інженерів працює над системами наведення.

Заробітні плати в оборонному секторі зросли на 40–60 відсотків порівняно з 2021 роком. Програміст зі спеціалізацією в комп’ютерному зорі отримує $5000–8000 на місяць. Вище, ніж в аутсорсингових компаніях.

Формується нова генерація фахівців. Студенти технічних університетів проходять практику безпосередньо на підприємствах оборонної промисловості. Теоретичні знання відразу застосовуються в реальних проєктах.

Виникають цікаві соціальні ефекти. Ветерани з фронту часто стають консультантами розробників. Їхній досвід використання техніки в бою безцінний. Вони знають, що працює, а що ні.

Лінкольн регулярно спілкується з інженерами The Fourth Law. “Вони запитують про кожну дрібницю. Як поводиться дрон в дощ? Чи впливає туман на розпізнавання? Наскільки швидко потрібно перемикати режими?”, — розповідає оператор.

Такий зв’язок між фронтом та лабораторією прискорює розробку. Нова функція тестується за тиждень замість місяців. Якщо не працює — виправляють негайно. Ітерації йдуть безперервно.

Прогнози: як розвиватиметься ситуація найближчим часом

Один місяць (грудень 2024 – січень 2025):

Кількість дронів з модулями ШІ зросте до 15–20 тисяч одиниць. The Fourth Law розширює виробництво. Три нові заводи запускаються в Києві, Львові та Дніпрі. Щотижнева продукція досягне 3000 модулів.

Конкуренти виходять на ринок активно. Щонайменше п’ять українських стартапів анонсували аналогічні рішення. Деякі пропонують інтеграцію з іншими типами боєприпасів. Наприклад, із протитанковими мінами.

росія намагатиметься посилити радіоелектронну боротьбу. Очікується розгортання нових станцій подавлення на лінії фронту. Ефективність проти ШІ-дронів поки невідома. Тестові удари покажуть результати.

Шість місяців (весна – літо 2025):

Масове впровадження технології змінить тактику ведення бойових дій. Колони техніки стануть надзвичайно вразливими. Ймовірно збільшення відстаней між машинами до 200–300 метрів замість стандартних 50.

З’являться перші експортні контракти. Польща та країни Балтії виявляють найбільший інтерес. Обсяг поставок може сягнути 50–100 тисяч модулів на рік. Вартість контрактів — $40–80 мільйонів.

НАТО розробить рекомендації щодо протидії автономним системам. Почнуться навчання з відпрацювання захисту від масованих атак дронів. Особлива увага — мобільним комплексам радіоелектронної боротьби.

Ціна модулів знизиться на 20–30 відсотків завдяки масовому виробництву. Вартість впаде до $200–300 за одиницю. Це зробить технологію доступною навіть для країн із обмеженими бюджетами.

Три – п’ять років (2027–2029):

Автономні системи стануть стандартом для військової авіації малого та середнього класу. Кожен безпілотник матиме вбудований ШІ. Різниця лише в рівні автономності та складності алгоритмів.

Виникне глобальний ринок військових ШІ-рішень обсягом $15–25 мільярдів щорічно. Лідери — США, Китай, Ізраїль, Україна, Туреччина. Європа намагатиметься наздогнати, але відстає на 3–5 років.

Міжнародне право адаптується до нової реальності. Прийняття Женевської конвенції про автономну зброю стане логічним кроком. Встановлять мінімальні вимоги до участі людини в прийнятті рішень.

Протидія еволюціонує паралельно. Системи з використанням лазерів та мікрохвильового випромінювання стануть масовими. Вартість нейтралізації одного дрона впаде до $50–100 проти нинішніх $500–1000.

Україна може стати одним з провідних експортерів військових технологій. За аналогією з Ізраїлем після арабо-ізраїльських конфліктів. Експортний потенціал — $2–4 мільярди щорічно після завершення активної фази.

Виклики та ризики технологічного прориву

Не все так оптимістично, як здається на перший погляд. Впровадження штучного інтелекту несе ризики. Технологія може потрапити до рук терористичних організацій. Або недержавних акторів.

Контроль за розповсюдженням ускладнюється через простоту виробництва. Модуль TFL-1 можна зібрати в гаражі за наявності комплектуючих. Програмне забезпечення — найбільш захищений елемент. Але й воно не є абсолютно недоступним.

Виникає питання цивільного використання. Що станеться, коли технологія стане публічно доступною? Правоохоронні органи та експерти з кібербезпеки б’ють на сполох. Можливе застосування для атак на критичну інфраструктуру.

Етичний аспект також не слід ігнорувати. Чи готове людство до світу, де машини приймають рішення про життя та смерть? Навіть за участю оператора психологічний бар’єр знижується. Дистанційне вбивство стає технічною процедурою.

Дослідження американських психологів показують: оператори дронів відчувають менше моральних страждань порівняно з піхотинцями. Дистанція знеособлює ворога. Це може призвести до легковажного ставлення до застосування сили.

Технічні збої становлять окрему категорію загроз. Жоден алгоритм не є ідеальним. Помилки розпізнавання неминучі. Цивільна техніка може бути прийнята за військову. Наслідки — трагічні.

Лінкольн пригадує інцидент під час тестування: “Система один раз намагалася атакувати наш власний евакуаційний автомобіль. Схожий силует з танком. Добре, що я встиг відключити автопілот”. Таких випадків було кілька на етапі налагодження.

Вплив на Україну: довгострокові перспективи розвитку

Технологічний прорив може стати основою для післявоєнної економіки. Оборонна промисловість залучає інвестиції та створює робочі місця. Понад 50 тисяч осіб працюють у секторі виробництва безпілотників станом на листопад 2024 року.

Формується експертиза світового рівня. Українські інженери отримують досвід, за який інші платять мільйони. Після війни цей потенціал можна конвертувати в цивільні проєкти. Логістика, моніторинг інфраструктури, сільське господарство.

Освітні програми адаптуються швидко. Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут” запустив спеціалізацію з робототехніки та ШІ для оборонних застосувань. Конкурс — 15 осіб на місце.

Виникають технологічні хаби. Львів позиціонується як центр розробки програмного забезпечення для автономних систем. Харків фокусується на електроніці. Дніпро — на виробництві корпусів та механіки.

Держава підтримує галузь активно. Пільгове оподаткування для оборонних підприємств. Спрощена процедура сертифікації. Прямі державні замовлення з авансуванням до 50 відсотків.

Приватні інвестори теж не стоять осторонь. Створено кілька венчурних фондів, що спеціалізуються на військових технологіях. Загальний обсяг капіталу — понад $150 мільйонів. Очікується зростання до $500 мільйонів протягом 2025 року.

Міжнародна співпраця розширюється постійно. Спільні проєкти з польськими, естонськими, британськими компаніями. Обмін технологіями та досвідом. Україна стає не просто споживачем західних розробок, а рівноправним партнером.

Аналітичний висновок: переломний момент у військовій справі

Впровадження систем автономного наведення з елементами штучного інтелекту на українському фронті означає перехід до нової ери військових технологій. Це не еволюція. Це революція.

Порівняння з історичними паралелями виявляється показовим. Танки змінили характер війни 1916 року. Ядерна зброя — 1945-го. Високоточні боєприпаси — під час війни в Перській затоці 1991 року. Автономні системи роблять те саме зараз.

Ключова відмінність — демократизація технології. Танки та ядерна зброя доступні лише великим державам з потужною промисловістю. Високоточні ракети коштують мільйони доларів. Дрон із ШІ може виробити невелика компанія з бюджетом $5–10 мільйонів.

Київ під атакою: деталі нічної атаки дронами та ракетами

Аеропорт Мюнхена після атаки дронів. Прем’єр Баварії вимагає ліквідувати загрозу

Це змінює баланс сил кардинально. Невеликі країни отримують засіб стримування агресивних сусідів. Асиметричні конфлікти набувають нового виміру. Партизанські рухи можуть протистояти регулярним арміям ефективніше.

Чи добре це для глобальної безпеки? Питання складне. З одного боку, знижується вартість оборони. Країни можуть захищатися без витрат мільярдів на традиційне озброєння. З іншого — порогу входу для недержавних акторів також падає.

Міжнародне співтовариство має вибір зараз. Або створити ефективні механізми контролю над розповсюдженням технологій. Або прийняти реальність широкої доступності автономної зброї.

Досвід контролю над ядерним озброєнням показує: повністю зупинити розповсюдження неможливо. Але уповільнити та встановити норми — цілком реально. Договір про нерозповсюдження працює вже понад 50 років.

Для України конкретний момент є унікальною можливістю. Країна може стати глобальним лідером у критично важливій галузі. Не лише споживачем технологій, а їх творцем та експортером. Це шанс на економічне зростання після війни.

Проте важливо не втратити моральні орієнтири. Технології повинні служити захисту, а не агресії. Людина має залишатися в центрі прийняття рішень про застосування летальної сили. Штучний інтелект — інструмент, а не замінник людської відповідальності.

Досвід Лінкольна та тисяч інших операторів показує: технологія працює. Вона рятує життя. Кожен дрон, що точно вражає ціль, — це снаряди, які не потрібно випускати наосліп. Це менша ймовірність колатеральних втрат.

Парадокс сучасної війни полягає в тому, що більш точна зброя є більш гуманною. Навіть якщо це звучить цинічно. Коли ціль вражається з першого разу, менше страждають цивільні. Менше руйнувань інфраструктури.

Найближчі місяці покажуть, як противник адаптується. Гонка озброєнь прискорюється невідворотно. На кожну систему нападу з’явиться система захисту. Потім — нова система нападу. І так до нескінченності.

Але одне очевидно вже зараз: світ змінився. Безпілотні системи з елементами штучного інтелекту стали реальністю поля бою. Вони показали ефективність. Доступність. Масовість.

Країни, які не інвестують у ці технології сьогодні, ризикують безнадійно відстати завтра. Військова перевага все більше визначається не кількістю танків чи літаків. А якістю програмного забезпечення та швидкістю впровадження інновацій.

Україна це зрозуміла раніше за інших. Не від гарного життя. Необхідність змусила. Але результат перевершив очікування. Технологічний прорив відбувся. Тепер важливо його утримати та розвинути.

Історія пам’ятає країни, які зуміли перетворити виклики на можливості. Південна Корея після війни 1950–1953 років стала технологічним гігантом. Ізраїль після арабо-ізраїльських конфліктів — світовим лідером у сфері безпеки та високих технологій. Україна має всі шанси повторити цей успіх.

Модуль TFL-1 — лише початок. Перша ластівка технологічної весни. Попереду — роки розробок, удосконалень, інновацій. Попереду — формування нової індустрії. Нового сектору економіки. Нових можливостей.

Питання лише в тому, чи зможе країна втримати темп. Чи вистачить ресурсів, політичної волі, експертизи. Відповідь дадуть найближчі роки. Але старт виявився більш ніж обнадійливим.

За матеріалами: