Південна Корея ухвалила суперечливий закон проти дезінформації. Журналісти та науковці попереджають: законопроєкт може стати інструментом тиску на критичні медіа. П’ятикратні штрафи за «фейки» загрожують перетворити свободу слова на привілей для обраних.
Зміст статті
Національна асамблея Південної Кореї, де більшість належить правлячій Демократичній партії, схвалила законопроєкт, який офіційно спрямований проти поширення неправдивої інформації. Проте журналісти, профспілки медіапрацівників та науковці одностайно заявляють: цей закон може стати потужним важелем для придушення критичної журналістики. Чи справді йдеться про боротьбу з дезінформацією — чи радше про контроль над незручними новинами?
Дискусія навколо законопроєкту точилася місяцями. Його прихильники наполягали: інтернет-простір переповнений брехнею, яка руйнує суспільну довіру. Критики ж попереджали — такі закони завжди ставали інструментом цензури, незалежно від початкових намірів законодавців.
Суть закону та його положення
Переглянутий Закон про інформаційно-комунікаційні мережі вводить кілька ключових змін. По-перше, він дає юридичне визначення «хибної або сфабрикованої інформації». По-друге, забороняє її поширення через телекомунікаційні мережі. По-третє — і це найбільш суперечливий пункт — передбачає штрафні санкції у розмірі до п’яти розмірів завданих збитків.
Під дію закону підпадають і традиційні медіа, і YouTube-блогери. Умова застосування санкцій — умисне поширення дезінформації заради незаконної вигоди, яке завдало шкоди іншим особам. На папері все виглядає логічно. На практиці — викликає серйозні питання.
Хто саме визначатиме, що є «умисним»? Як довести «незаконну вигоду»? І головне — хто вирішуватиме, де межа між помилкою журналіста та злочинним наміром? Законодавці стверджують, що передбачили суворі критерії. Експерти не поділяють цього оптимізму.
Реакція медіаспільноти
П’ять провідних медіаорганізацій — серед них Асоціація журналістів Кореї та Національна спілка медіапрацівників — опублікували спільну заяву одразу після голосування. Їхня позиція однозначна: регулювання «хибної інформації» законодавчим шляхом неминуче обмежить свободу слова.
Представники медіаспільноти наголошують: запровадження штрафних санкцій створить сприятливе середовище для так званих SLAPP-позовів. Це стратегічні судові позови, мета яких — не виграти справу, а виснажити відповідача фінансово та морально. Влада та великий бізнес десятиліттями використовують цей інструмент для тиску на незручних журналістів.
📰 ФЕЙКОВІ НОВИНИ: СКАНДАЛИ, ЩО СКОЛИХНУЛИ СВІТ
Дезінформація як глобальна загроза демократії та економіки
зростання Deepfakes
ШІ-шахрайства
«Коли ви знаєте, що один матеріал може коштувати вашому виданню мільйони, ви почнете уникати ризикованих тем», — пояснюють представники профспілок. Це і є ефект «охолодження» — журналісти добровільно відмовляються від гострих розслідувань, навіть не стикаючись із прямим тиском.
Хто визначатиме, що є фейком
Кім Дон Чан, голова політичного комітету Народної коаліції за реформу медіа, вказує на головну проблему: закон не визначає чітко, хто ухвалюватиме рішення про «фейковість» контенту. Існує ризик, що цю функцію перебере на себе Корейська комісія з комунікаційних стандартів — адміністративний орган, підконтрольний уряду.
Це докорінно змінює правила гри. Зараз питання про те, чи є публікація наклепом, вирішує суд. Судовий процес — довгий, але принаймні передбачає змагальність сторін та апеляцію. Якщо ж рішення про «фейки» ухвалюватиме адміністративний орган, журналісти фактично стануть заручниками політичної кон’юнктури.
Є й інший сценарій — платформи почнуть самоцензуру. YouTube, Naver та інші сервіси превентивно блокуватимуть або видалятимуть контент, щоби уникнути регуляторної уваги. «Краще перестрахуватися» — цей принцип призведе до масового зникнення критичних матеріалів ще до того, як їх хтось прочитає.
Загроза журналістським розслідуванням
Чхве Чжі Хян, професорка комунікацій Жіночого університету Іхва, попереджає: закон послабить наглядову функцію журналістики. «Правда — це кінцева мета, до якої прагне журналістика. Але жодна публікація не може спиратися на абсолютно повні факти в момент виходу», — пояснює вона.
Це важливе уточнення. Розслідувальна журналістика часто працює з неповною інформацією. Журналіст публікує те, що підтверджено на момент публікації. Потім з’являються нові факти, картина уточнюється. Це нормальний процес. Новий закон може криміналізувати саму природу журналістської роботи.
Професорка також звертає увагу: закон не виключає політиків, високопосадовців та великі корпорації з переліку осіб, які можуть вимагати штрафних санкцій. Медіаспільнота та науковці роками наполягали на такому винятку — і роками влада ігнорувала ці вимоги. Тепер мільярдери та міністри матимуть потужний інструмент для розправи з критиками.
Позови як зброя проти преси
Цифри промовисті. За даними опитування Корейського фонду преси 2025 року, 32,5% журналістів, які повідомили про утиски, стикалися зі зловмисними судовими позовами або кримінальними скаргами. Кожен третій. І це — ще до ухвалення нового закону.
Лі Чже Кюн, почесний професор Жіночого університету Іхва та директор Школи журналістики Юн Се Йон, порівнює ситуацію в Кореї та США. У Сполучених Штатах діє принцип, відомий як «стандарт Нью-Йорк Таймс проти Саллівана» (1964). Позивач, який судиться з медіа, має сам довести, що журналіст діяв зловмисно або з грубою недбалістю.
У Кореї тягар доведення фактично перекладено на журналіста. Ви маєте довести, що не брехали, що не мали злого наміру, що ретельно перевіряли факти. Це дорого, довго і виснажливо — навіть якщо врешті-решт виграєте справу. Новий закон із п’ятикратними штрафами лише посилить цю асиметрію.
«Корея не має порівнянних правових або інституційних механізмів, які б захищали пресу від зловмисних позовів», — констатує професор Лі. Це не просто недолік системи — це системна вразливість, яку новий закон перетворює на пастку.
Міжнародний контекст та висновки
Південна Корея — не перша країна, яка намагається законодавчо боротися з дезінформацією. Сінгапур ухвалив подібний закон у 2019 році. Малайзія мала аналогічний закон у 2018–2019 роках, потім скасувала. Франція запровадила обмеження під час виборчих кампаній. У кожному випадку критики попереджали про ризики для свободи слова.
Програмний збій Airbus A320: чому Південна Корея не очікує авіаколапсу
Професор Лі визнає: дискусія про «фейки» не виникла на порожньому місці. Громадська недовіра до медіа — реальна проблема. Корейські ЗМІ справді іноді публікують матеріали у форматі «хтось сказав» без належної перевірки. Це сприяє поширенню неправдивої інформації. Але чи означає це, що проблему треба вирішувати каральними законами?
«Регулювати такі питання законодавчим шляхом — швидко та каральними методами — хибний підхід», — наголошує він. Натомість ця дискусія має стати приводом для глибшого осмислення практик корейської журналістики. Потрібні структурні зміни, які зміцнять довіру до преси. Законодавчий батіг — це симптоматичне лікування, яке не усуває причину хвороби.
Що буде далі? Закон набуде чинності. Перші позови продемонструють, як він працюватиме на практиці. Журналісти стверджують: ефект буде відчутний одразу — у редакціях почнуть обережніше підходити до критичних матеріалів. Не через прямі заборони, а через страх фінансових наслідків. Саме так працює цензура XXI століття — не через заборони, а через ризик-менеджмент.
За матеріалами:
Bill targeting ‘fake news’ sparks backlash over press freedom koreaherald.com
