Новини світових ЗМІ з аналітикою від Діогена

Витрати НАТО на оборону зросли втричі за десятиліття

Військові бюджети країн НАТО зросли з 892 мільярдів до 1,47 трильйона доларів протягом 2014-2024 років. Вимога витрачати 2% ВВП на оборону спричинила найбільшу трансформацію альянсу. У 2014-му лише три держави виконували норму, сьогодні — двадцять шість. Повернення Трампа змушує європейців готуватися до нових вимог про 3-5% ВВП.

Альянс переживає найдраматичнішу фінансову перебудову. Анексія Криму стала поворотним моментом.

Саміт у Уельсі закріпив зобов’язання про 2% ВВП. Перша каденція Трампа прискорила процес — погрози вийти з альянсу змусили столиці діяти. Російське вторгнення в Україну остаточно змінило пріоритети, і сьогодні військові бюджети б’ють рекорди.

Статистика вражає. Проте Трамп вважає досягнуте недостатнім.

Десятиліття фінансової перебудови

У 2014 році витрати НАТО на оборону становили 892 мільярди доларів. США забезпечували 73% цієї суми.

Європейські союзники витрачали лише 1,42% ВВП. Лише три країни виконували норму — Сполучені Штати, Велика Британія та Греція перевищували поріг 2%. Решта ігнорувала зобов’язання.

Наступні роки продемонстрували поступовий прогрес.

У 2017-му чотири держави досягли норми, рік по тому — п’ять. Критика Трампа посилювалася щороку. Варшавська зустріч 2016 року пройшла напружено, а брюссельський саміт 2018-го ледь не завершився скандалом.

Пандемія тимчасово загальмувала зростання бюджетів.

Економічний спад автоматично збільшив частку ВВП, проте реальні витрати зменшилися в одинадцяти країнах. Вторгнення росії змінило все — Німеччина створила спеціальний фонд на 100 мільярдів євро, а Польща підняла планку до 4% ВВП.

Балтійські держави досягли рівня 2,5-3%. До кінця 2023 року двадцять три члени виконували вимогу.

У 2024 році сукупні витрати НАТО на оборону досягли 1,47 трильйона доларів — зростання становить 65% за десятиліття. Середній рівень європейських союзників піднявся з 1,42% до 2,08% ВВП. Частка США знизилася з 73% до 59%.

Вашингтон вимагає подальшого перерозподілу. Адміністрація Трампа готує нові вимоги.

Хто витрачає найбільше

Польща очолює європейський рейтинг з 4,12% ВВП. Варшава витратила 35 мільярдів доларів у 2024 році, закуповуючи американські F-35 та південнокорейські танки.

Естонія посідає друге місце з 3,43% ВВП — невелика республіка витрачає 1,3 мільярда доларів. Це найвищий показник на душу населення в альянсі.

Сполучені Штати зберігають абсолютне лідерство з бюджетом Пентагону 874 мільярди доларів, що становить 3,38% американського ВВП.

Греція традиційно витрачає понад 3% через напруження з Туреччиною.

Афіни модернізують флот та авіацію, загальна сума контрактів перевищує 15 мільярдів євро. Латвія виділяє 3,15% ВВП на оборону, Литва витрачає 3,03% — обидві держави наростили бюджети втричі за десятиліття.

Ризький уряд планує досягти 5% до 2030 року. Вільнюс будує німецько-литовську бригаду на постійній основі.

П’ять країн залишаються аутсайдерами — Іспанія витрачає лише 1,28% ВВП, Бельгія застрягла на рівні 1,30%. Люксембург виділяє 1,29% через малі збройні сили, а Португалія та Словенія ледь перевищують 1,5%.

Італія балансує на межі з 1,49% ВВП.

Рим витрачає 33 мільярди доларів щорічно, проте прем’єр Джорджа Мелоні обіцяє досягти 2% лише до 2028 року. Канада роками уникає зобов’язань — Оттава виділяє лише 1,37% ВВП, а прем’єр Трюдо пообіцяв досягти норми тільки до 2032 року.

Трамп назвав канадську позицію неприйнатною і погрожує торговельними санкціями. Вашингтон втрачає терпіння.

Вимоги Трампа про 5 відсотків

Повернення Трампа змінило риторику щодо НАТО.

Новий президент назвав 2% ВВП абсолютно недостатнім — на закритій зустрічі він заявив про необхідність 5%. Радники пізніше скоригували цифру до 3-3,5% ВВП, проте сигнал зрозумілий: часи дешевої безпеки скінчилися.

Команда розробляє диференційований підхід. Східна Європа отримає пільгові умови через безпосередню загрозу, а західні держави мають досягти 3% за три роки.

Відмова загрожує серйозними наслідками.

Вашингтон скоротить військову присутність, а оборонні угоди опиняться під питанням. Трамп вимагає конкретних закупівель американської зброї — він критикував європейські програми на кшталт Eurofighter, адміністрація наполягає на придбанні F-35 та Patriot.

Польща вже виконала очікування, підписавши контракти на 20 мільярдів доларів. Прибалтика наслідує приклад.

Румунія оголосила закупівлю 54 винищувачів вартістю 7 мільярдів доларів — Бухарест купує американську лояльність. Німеччина опинилася під найбільшим тиском, адже Берлін витрачає 2,12% ВВП на оборону.

Трамп вважає це принизливо малим для найбільшої економіки.

Канцлер Шольц пообіцяв досягти 2,5% до 2027 року, опозиційні консерватори вимагають негайно 3,5%. Німецька політика розколота щодо оборонних пріоритетів.

Франція відкидає американський диктат — президент Макрон наполягає на європейській автономії, Париж витрачає 2,07% переважно на власні програми. Французький уряд пропонує спільний європейський бюджет як альтернативу збільшенню національних витрат.

Вашингтон відкидає ідею.

Велика Британія зайняла проміжну позицію з витратами 2,33% ВВП. Прем’єр Стармер планує досягти 2,5% до 2027 року, балансуючи між солідарністю та бюджетними обмеженнями.

Південна Європа чинить опір новим вимогам — Іспанія, Італія та Португалія посилаються на труднощі. Мадрид пропонує враховувати миротворчі місії, Рим нагадує про витрати на біженців, а Лісабон вимагає перехідного періоду до 2030 року. Вашингтон відмовляється слухати виправдання.

Гренландське питання у торгах

Трамп несподівано відновив інтерес до Гренландії — у грудні він заявив про абсолютну необхідність контролю. Заява спричинила дипломатичний скандал.

Копенгаген категорично відкинув обговорення продажу.

Прем’єр Данії назвала ідею абсурдною, проте Вашингтон продовжує тиснути. Острів володіє критичним геополітичним значенням — Гренландія контролює найкоротший маршрут між континентами, а авіабаза Туле залишається ключовим елементом оборони.

Танення арктичних льодів відкриває нові можливості: судноплавні шляхи стають доступними, родовища корисних копалин чекають розробки.

Рідкісні метали стали центральним аргументом — Гренландія володіє значними запасами рідкісних копалин, необхідних для виробництва електроніки. Китай контролює 90% світового ринку цих ресурсів.

Вашингтон прагне зменшити залежність від Пекіна.

Острів може забезпечити альтернативні поставки, це питання національної безпеки США. Данія витрачає лише 1,30% ВВП на оборону — Трамп пов’язав гренландське питання з оборонними витратами, адміністрація натякає на виведення сил з острова.

Це створює безпрецедентний тиск на Копенгаген.

Прем’єр Фредеріксен пообіцяла досягти 2% до 2030 року і збільшити військову присутність у Гренландії. Копенгаген інвестує 2 мільярди доларів в арктичну інфраструктуру, закуповує фрегати та патрульні літаки для посилення суверенітету.

Гренландська влада використовує ситуацію для власних цілей — прем’єр Егеде заявив про прагнення до незалежності від Данії. Населення вимагає більшої частки від видобутку, а Нуук веде переговори про пряме фінансування з Вашингтоном в обхід Копенгагена.

Ісландія та Норвегія стежать за подіями. Рейк’явік витрачає менше 0,5% ВВП через відсутність армії й покладається на американську базу, тоді як Осло витрачає 2,12% ВВП і розглядає збільшення присутності в Арктиці. Регіон перетворюється на арену геополітичного суперництва.

Україна як інструмент тиску

Трамп використовує війну для тиску на союзників.

Він обіцяв завершити конфлікт за 24 години після інавгурації, звинувативши європейців у недостатній підтримці Києва. Вашингтон надав допомоги на 75 мільярдів доларів, Європейський Союз виділив 118 мільярдів євро — проте американська допомога переважно військова.

Європа надає більше фінансової підтримки, а Трамп вимагає від союзників взяти всю відповідальність за постачання зброї. Адміністрація розглядає припинення поставок як важіль для переговорів.

Польща стала найбільшим європейським постачальником, передавши танки, гаубиці та винищувачі загальною вартістю понад 4 мільярди доларів. Президент Дуда закликав інші держави наслідувати приклад — Варшава розуміє загрозу найкраще.

Німеччина посилила підтримку після тривалих вагань.

Берлін надав системи Patriot, танки Leopard та бойові машини Marder на загальну суму 28 мільярдів євро. Шольц пообіцяв продовжувати поставки незалежно від позиції Вашингтона — німецька позиція зміцнилася.

Франція та Британія координують оборонні поставки: Париж передав ракети SCALP-EG, Лондон постачає танки Challenger та Storm Shadow. Обидві країни виділили понад 10 мільярдів кожна.

Скандинавські держави формують об’єднаний пакет — Швеція передала винищувачі Gripen, Норвегія надала протитанкові ракети, а Данія та Фінляндія фінансують відновлення енергетичної інфраструктури. Північна Європа демонструє єдність у підтримці українського опору.

Трамп погрожує змінити підхід до конфлікту.

Він пропонує заморозити війну за лінією фронту, відкладаючи питання НАТО на десятиліття. Європейські столиці побоюються американо-російської угоди за їхніми спинами — це стимулює збільшення власних витрат на оборону.

Віце-президент Венс назвав китайську загрозу пріоритетною, а європейську безпеку — другорядним питанням для Вашингтона. Заява викликала обурення у Брюсселі й підтвердила найгірші побоювання щодо американського відходу від трансатлантичних зобов’язань.

Як відповідає Європа

Європейський Союз прискорив роботу над спільною стратегією. Єврокомісія запропонувала фонд на 100 мільярдів євро. Брюссель наполягає на пріоритеті європейської зброї.

Франція та Німеччина підтримали ініціативу. Париж бачить можливість посилити автономію. Берлін хоче розвивати власну промисловість.

Польща та Балтія виступили проти плану. Варшава вимагає негайних поставок перевірених систем. Таллінн нагадав про повільність європейських проектів.

Стокгольм закликав до прагматизму без ідеології. Східна Європа не довіряє обіцянкам. Регіон потребує реальної захисту зараз.

Об’єднане Королівство запропонувало альтернативу. Лондон створює коаліцію готовності поза ЄС. До неї увійдуть Польща, Балтія та Скандинавія.

Ініціатива викликала напругу з Францією. Макрон бачить у цьому підрив європейської єдності. Париж та Лондон конкурують за лідерство.

Оборонна промисловість не справляється з попитом. Виробництво снарядів становить 40% потреб України. Танкові заводи працюють на половину потужності.

Авіабудівники мають замовлення на десятиліття вперед. Терміни поставок розтягуються на роки. Європа неспроможна озброїти себе швидко.

Німецька оборонка переживає відродження. Концерн Rheinmetall збільшив виробництво втричі. Компанія будує заводи в Польщі та Румунії. Акції підприємства зросли на 400% з початку війни. Інвестори вірять у довгостроковий попит. Німецька промисловість повертає позиції.

Французькі виробники отримали рекордні замовлення. Dassault продала Rafale на 30 мільярдів євро. Naval Group будує підводні човни для семи країн. Уряд Макрона дозволив збільшення експорту озброєння. Франція заробляє на безпекових побоюваннях. Париж посилює оборонну промисловість.

Італійська Leonardo постачає вертольоти та безпілотники. Fincantieri будує військові кораблі для дванадцяти держав. Рим розглядає спільні підприємства з Польщею.

Іспанія та Португалія відстають у розвитку. Мадрид покладається на імпорт техніки. Лісабон закуповує підводні човни у Франції.

Обидві країни пропускають можливості. Власна промисловість створила б робочі місця. Південна Європа втрачає шанс.

Чехія та Словаччина перетворилися на постачальників боєприпасів. Празька ініціатива зібрала 800 тисяч снарядів. Словацькі заводи працюють цілодобово. Регіон використовує радянські стандарти для швидких поставок. Це забезпечує сумісність з українською технікою. Центральна Європа знайшла нішу.

Норвегія інвестує в морські технології. Kongsberg продає протикорабельні ракети до США. Nammo постачає високоточні снаряди альянсу. Осло перетворює нафтові доходи на оборонні інвестиції. Норвегія будує довгострокову стратегію. Країна готується до нової реальності.

Єврокомісія спростила правила державної допомоги. Брюссель дозволяє субсидії до 300 мільйонів євро. Нові правила стимулюють інвестиції в потужності.

Координація залишається слабким місцем. Двадцять сім країн експлуатують 178 типів озброєння. США використовують лише 30 основних систем.

Стандартизація заощадила б 30 мільярдів євро щорічно. Це підвищило б оперативність армій. Проте національні інтереси перемагають логіку.

Перспективи залежать від політичної волі. Німецькі вибори у лютому визначать напрям найбільшої економіки. Французькі кризи загрожують реформам Макрона.

Польські президентські вибори у травні вплинуть на регіональне лідерство. Східна Європа може отримати новий голос. Баланс сил у НАТО змінюється.

Саміт альянсу у червні стане критичним моментом. Трамп очікує конкретних зобов’язань про 3% ВВП. Європейські лідери готують компромісні пропозиції. Провал переговорів призведе до найгіршої кризи. Альянс може не пережити розколу. Наступні місяці визначать майбутне трансатлантичної безпеки.

За матеріалами:

• Defence Expenditure of NATO Countries (2014-2024) nato.int
• Trump pushes NATO allies to spend 5% of GDP on defence reuters.com