- ✨Військова перемога, але стратегічна невизначеність. Американсько-ізраїльські удари знищили іранську військову інфраструктуру, але Вашингтон досі не визначив чітких цілей конфлікту.
- Прогалини у передбаченні. Адміністрація Трампа не очікувала, що Іран завдасть ударів по сусідніх країнах, блокуватиме Ормузьку протоку та організовано передасть владу після смерті Хаменеї.
- Розбіжності між союзниками. Ізраїль прагне повалення іранського режиму, тоді як Вашингтон має менш радикальні плани, що породжує напругу в їхній співпраці.
- Тегеран відповідає виснаженням. Іран застосовує стратегію горизонтальної ескалації, завдаючи економічних збитків сусідам, і намагається розколоти владу всередині країни.
США та Ізраїль розпочали війну з Іраном 28 лютого 2026 року. Військові успіхи очевидні. Але політична стратегія – досі загадка навіть для Вашингтона.
Війна з Іраном розпочалася з хірургічної точності – і одразу виявила стратегічну сліпоту. Вашингтон розгромив іранську армію за два тижні, але досі не може пояснити, що буде потім. Це не риторичне питання. Це діагноз.
28 лютого 2026 року США та Ізраїль завдали масованих ударів по Ірану – по ядерних об’єктах, командних центрах, військово-морських і повітряних базах. Верховний лідер Алі Хаменеї загинув. Іранські зенітно-ракетні комплекси знищено. Флот – на дні Перської затоки. Понад 50 бойових кораблів. Балістична програма – в руїнах. Якщо оцінювати суто по-військовому, результат приголомшливий.
Але війна з Іраном – це лише початок питань, а не кінець відповідей.
Перемога на полі бою
Американські та ізраїльські удари знищили те, що Іран будував десятиліттями. Системи протиповітряної оборони, балістичні ракети, радари, командні бункери – все це перетворилося на уламки впродовж кількох тижнів. Аналітики Атлантичної ради зафіксували: понад 50 іранських кораблів лежать на морському дні.
Трамп пообіцяв оголосити перемогу, щойно буде знищено виробництво ракет і безпілотників. За оцінками американського міністерства оборони, ядерна програма Тегерана відкинута на два роки назад. Розвідка ж, навпаки, спочатку стверджувала, що Іран встиг вивезти більшу частину запасів збагаченого урану до ударів. Ця суперечність досі не вирішена.
Є ще один незручний факт. Витрата американських засобів перехоплення – THAAD та SM-3 – виявилася надто великою. Відновлення запасів триватиме до 2027 року. Тобто саме в той час, коли Вашингтону може знадобитися стримування Китаю навколо Тайваню. Іран це знає. Ізраїль це знає. Трамп це знає. Але ніхто не говорить про це вголос.
Прірва між тактикою і стратегією
Радник з національної безпеки Джейк Саллівен у вересні 2023 року схарактеризував ситуацію на Близькому Сході як найспокійнішу за двадцять років. Через вісім днів розпочався теракт “Хамасу” 7 жовтня. Тепер ця фраза стала символом стратегічної самовпевненості.
Адміністрація Трампа підійшла до війни з Іраном приблизно з таким самим рівнем передбачення. Вашингтон не очікував, що Тегеран вдарить по сусідніх країнах: Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Бахрейн, Кувейт, Йорданія – всі отримали іранські ракети. Не очікував закриття Ормузької протоки – через яку проходить 20% світових нафтових постачань. Не прорахував організованого переходу влади після загибелі Хаменеї: вже 1 березня Алі Лариджані оголосив про створення Тимчасової ради керівництва.
Максимум ілюзій – коли Трамп вважав, що може оголосити про припинення вогню дописом у Truth Social. Іранська сторона навіть не відповіла.
Ось у чому парадокс: що більше Іран зазнає поразок у воєнному вимірі, то менш гнучким він стає у вимірі дипломатичному. Тегеран сприймає конфлікт як екзистенційний. Будь-яке перемир’я, на його думку, – лише пауза перед наступним ударом. Тому стратегія Ірану – затягувати, виснажувати, розширювати зону конфлікту.
Питання та відповіді:
Коли розпочалася війна з Іраном у 2026 році?
США та Ізраїль завдали перших ударів 28 лютого 2026 року. Атакам піддалися ядерні об’єкти, ракетні заводи, командні центри та повітряна оборона Ірану. Верховний лідер Алі Хаменеї загинув у перші дні конфлікту.
Чи закрив Іран Ормузьку протоку?
Іран завдав ударів по судноплавству в Ормузькій протоці та по нафтовій інфраструктурі регіону. Через протоку проходить 20% світових поставок нафти. Перебої призвели до браку пального в країнах Азії та різкого зростання цін на нафту.
Чому сусідні країни Ірану потрапили під удар?
Іран застосував стратегію горизонтальної ескалації: вдарив по Саудівській Аравії, Катару, ОАЕ та іншим країнам, які відмовились надавати свої бази для операцій проти Тегерана. Колишній директор ЦРУ Девід Петреус назвав це стратегічною помилкою, яка може втягнути нових учасників на бік США.
Вашингтон і Тель-Авів – різні цілі
Союзники з першого дня мали різні порядки денні – і різну стратегію. Ізраїль хоче знищення режиму – повністю, без “Ісламської республіки 2.0”. Вашингтон декларує щось менш радикальне, але жодного разу так і не сформулював, що саме вважає успіхом. Трамп кілька разів суперечив собі. “Ми хочемо, щоб Іран мав мирне ядерне майбутнє”, – казав він у лютому. Потім – що режим має впасти. Потім – що рішення за самими іранцями.
Ця невизначеність коштує дорого. Іспанія відмовила США у доступі до двох спільних військових баз. Трамп пригрозив торговельними санкціями. Франція, Нідерланди та Велика Британія пообіцяли захищати Кіпр. Єдність НАТО дає тріщини – тихо, але впевнено.
Катар, який зазвичай виступає посередником, теж опинився під ударом. Ізраїль атакував Доху ще у вересні 2025 року. Тепер Доха заявляє про “право на відповідь”. Оман – традиційний канал зв’язку між США та Іраном – також отримав іранські ракети. Дипломатичні містки горять.
Тегеран відповідає по-своєму
Стратегія Ірану не передбачає швидкої капітуляції. Вона побудована на виснаженні. Іранські ракети перехоплюються з ефективністю 80-90%. Але навіть ті, що долітають, завдають економічних збитків, закривають повітряний простір, знижують моральний стан. Дубай – регіональний торговельний хаб, що позиціонував себе як “тихий острів” Близького Сходу, – зазнав прямих іранських ударів.
Паралельно Тегеран активував внутрішні суперечності. Президент Пезешкіян вибачився перед сусідніми країнами за ракетні удари та наказав Корпусу вартових ісламської революції їх припинити. Корпус не послухав. Це означає одне: в Ірані є два центри прийняття рішень, і вони не координуються між собою. Розрив між урядом та КВІР виявився публічно – і це найнебезпечніша частина кризи.
Чи буде Тегеран вдаватися до тероризму? Активація “сплячих” осередків у третіх країнах – один із сценаріїв, які аналізують у Вашингтоні. У березні 2026 року американська розвідка отримала дані про нібито іранські плани атаки безпілотниками з судна біля узбережжя Каліфорнії. Це не підтверджено – але сам факт такої розробки вже є сигналом.
Що далі – невідомо нікому
Американські аналітики PBS сформулювали це без дипломатичних прикрас: якщо режим вистоїть, він стане жорсткішим та більш рішучим у гонці до ядерного стримування. Якщо режим впаде – невідомо, хто прийде на його місце і чи буде ця влада здатна контролювати ядерний матеріал.
Трамп у грудні 2025 року заявив, що “вперше за 3000 років приніс мир на Близький Схід”. Кілька місяців потому почалася найбільша американська військова кампанія в регіоні з часів вторгнення в Ірак у 2003 році. Ці два факти важко примирити навіть при великому бажанні.
Американська стратегія на Близькому Сході – і зокрема ця війна з Іраном – це перемога у битві й відсутність плану для всього, що йде після. Так було в Іраку. Так було в Лівії. Тепер – в Ірані. Можна назвати це традицією. Або – системною вадою.
Україна в тіні іранського вогню
Іранська криза безпосередньо впливає на Україну – і не лише через нафтові ціни.
По-перше, американські системи перехоплення THAAD та SM-3 виснажені і відновляться лише до 2027 року. Це звужує можливості США в інших регіонах.
По-друге, Іран постачав росії ударні безпілотники “Шахед”. Знищення іранських виробничих потужностей теоретично знижує цей потік – але режим вже передав технологію, і виробництво давно перенесено на російську територію.
Війна з Іраном повторює сценарій Іраку
Війна з Іраном: дзеркало путінської спецоперації
По-третє, увага Вашингтона перемкнулася. Адміністрація, яка й без того не була надмірно зосереджена на Україні, тепер ще більше занурена в іранський хаос. Це не катастрофа – але це чинник, який Київ не може ігнорувати.
Війна з Іраном ще не закінчилася. Вона тільки показала, що військова сила без стратегічного мислення – це дорога з одностороннім рухом. Куди вона веде – побачимо найближчими місяцями.
За матеріалами:
lemonde.fr
lemonde.fr
Atlantic Council: 20 питань про іранську війну
atlanticcouncil.org
Britannica: конфлікт 2026 року
britannica.com
