Венесуела: чи інвестують американські нафтові гіганти

Diogen.uk — аналітичне медіа про міжнародні події.
Проводимо глибокий розбір фактів, контекстів і наслідків.

Порівнюємо наративи США, Європи, України та Китаю.
Викриваємо маніпуляції й показуємо причинно-наслідкові зв’язки.
Даємо виважені висновки та практичні інсайти.

На порталі представлені статті ЗМІ з усього світу. Позиції деяких медіа не збігаються з думкою редакції

Венесуела та нафта: чому американські компанії не поспішають інвестувати мільярди. Дональд Трамп обіцяє відродити венесуельську нафтовидобувну галузь коштом американських корпорацій. Однак експерти застерігають: низькі ціни на нафту, зруйнована інфраструктура та політична нестабільність роблять такі інвестиції надто ризикованими. Венесуела володіє найбільшими у світі запасами нафти — 303 мільярди барелів. Але видобуток впав до критичних показників: менше мільйона барелів на добу.

Зміст статті

1. Обіцянки Трампа та реальність
2. Позиція американських нафтових компаній
3. Інфраструктурна криза Венесуели
4. Низькі ціни на нафту як бар’єр
5. Історичні борги та експропріація
6. Електромобілі як загроза нафтовому попиту

Після захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро американськими спецпризначенцями адміністрація Трампа оголосила про плани залучити найбільші нафтові корпорації США до відновлення енергетичного сектору країни. Президент США пообіцяв мільярдні інвестиції від ExxonMobil, Chevron та ConocoPhillips. Чи справді ці компанії готові ризикувати своїми капіталами?

Венесуела — засновник ОПЕК і володар найбільших у світі підтверджених запасів нафти. Проте десятиліття неефективного управління, корупції та міжнародних санкцій перетворили колись потужну галузь на руїни. Експерти з Єльського університету, Райського університету та провідних консалтингових компаній одностайні: швидкого відновлення не буде.

Обіцянки Трампа та реальність

На прес-конференції в Мар-а-Лаго 3 січня 2026 року Дональд Трамп заявив: “Найбільші американські нафтові компанії зайдуть у Венесуелу, витратять мільярди доларів, полагодять зруйновану інфраструктуру і почнуть заробляти гроші для країни”. Наступного дня на борту Air Force One він повторив: “Нафтові компанії готові діяти”.

Але чи готові вони? Державний секретар Марко Рубіо на ABC This Week висловив очікування “драматичного інтересу з боку західних компаній”. Конкретики він не навів. Білий дім підтвердив лише факт консультацій з “кількома нафтовими компаніями”, не називаючи жодної.

Американський нафтовий інститут — головна галузева асоціація США — зайняв обережну позицію. “Енергетичні компанії ухвалюють інвестиційні рішення на основі стабільності, верховенства права та довгострокових операційних міркувань”, — йдеться у заяві організації. Це дипломатична відповідь, яка не містить жодних зобов’язань.

Позиція американських нафтових компаній

Chevron — єдина американська корпорація, яка продовжувала працювати у Венесуелі останніми роками. У четвертому кварталі 2025 року компанія експортувала близько 140 тисяч барелів на добу. Вона контролює 23% венесуельського видобутку через спільні підприємства з державною PDVSA. Проте на запити про розширення операцій Chevron відповіла: “Ми зосереджені на безпеці наших співробітників та збереженні активів”.

ConocoPhillips обрала ще обережнішу риторику. Речник компанії Денніс Насс зазначив: “Передчасно спекулювати щодо будь-яких майбутніх бізнес-активностей чи інвестицій”. Гендиректор ExxonMobil Даррен Вудс ще у листопаді 2025 року нагадав: “Нас двічі експропріювали з Венесуели. Ми маємо свою історію там”.

Ця обережність має вагомі підстави. У 2007 році режим Уго Чавеса націоналізував активи ExxonMobil та ConocoPhillips. Обидві компанії звернулися до міжнародних арбітражів. Суди постановили виплатити ConocoPhillips понад 10 мільярдів доларів, а ExxonMobil — понад 1,6 мільярда. Венесуела так і не виплатила ці кошти.

Інфраструктурна криза Венесуели

У 1970-х роках Венесуела видобувала 3,5 мільйона барелів на добу — понад 7% світового виробництва. На початку 2000-х показник тримався на рівні 3 мільйонів. Сьогодні країна виробляє менше мільйона барелів — близько 1% глобального видобутку. Падіння катастрофічне.

Консалтингова компанія Rystad Energy оцінила вартість відновлення венесуельської нафтової галузі до пікових показників у 183 мільярди доларів до 2040 року. Лише для підтримання поточного рівня видобутку потрібно близько 53 мільярдів протягом 15 років. Перші 30-35 мільярдів необхідно вкласти найближчими роками.

Франсіско Мональді, директор програми латиноамериканської енергетики Райського університету, прогнозує: потрібно щонайменше десятиліття та понад 100 мільярдів доларів інвестицій, щоб підняти видобуток до 4 мільйонів барелів на добу. Це значно перевищує історичні максимуми країни.

Переважна частина венесуельських запасів — це важка нафта з поясу Оріноко. Вона потребує спеціальної інфраструктури для видобутку та переробки. Понад дві третини цих запасів стануть економічно доцільними лише за умови зростання цін вище 100 доларів за барель.

Низькі ціни на нафту як бар’єр

Станом на 7 січня 2026 року нафта марки Brent торгується близько 60 доларів за барель, а WTI — нижче 58 доларів. За рік нафтові котирування впали майже на 20%. Це третій поспіль рік падіння для Brent — найдовша така серія в історії.

Патрік Де Хаан, аналітик GasBuddy, зазначає: “При нафті поблизу багаторічних мінімумів компанії навряд чи поспішатимуть витрачати гроші у Венесуелі, що може ще більше знизити ціни”. Глобальне перенасичення ринку посилюється. Нові барелі надходять із Бразилії, Гаяни, Аргентини та США. ОПЕК+ почала відмовлятися від добровільних скорочень видобутку майже на 4 мільйони барелів на добу.

Хью Дейгл, професор нафтогазової інженерії Техаського університету в Остіні, категоричний: “Я не бачу переконливого бізнес-обґрунтування для будь-якої американської компанії інвестувати мільярди доларів протягом років чи десятиліть, щоб спробувати отримати прибуток від венесуельської нафти”.

Показово, що американські компанії скорочують буріння навіть на території США. Кількість активних бурових установок у США впала на 33% з грудня 2022 року. У Техасі — найбільшому нафтогазовому штаті — кількість установок знизилася до рівня вересня 2021 року. Якщо компанії не бажають інвестувати вдома, чому вони мали б ризикувати у Венесуелі?

Історичні борги та експропріація

Травень 2007 року став переломним моментом. У Міжнародний день трудящих тисячі венесуельських робітників за підтримки уряду Чавеса захопили контроль над нафтовими родовищами, що належали іноземним компаніям. ExxonMobil та ConocoPhillips відмовилися від нових умов і залишили країну. Режим конфіскував їхні активи.

Міжнародні арбітражні суди однозначно стали на бік американських компаній. Проте Венесуела виплатила лише незначну частину присуджених сум. За оцінками аналітиків, загальна сума рішень міжнародних судів проти Венесуели сягає 60 мільярдів доларів.

Зовнішній борг країни перевищує 150 мільярдів доларів, включаючи позики від росії та Китаю. Венесуела не погасила близько 60 мільярдів доларів за облігаціями. За даними МВФ, борг країни становить майже 200% ВВП. На кожен зароблений долар припадає два долари боргу.

Луїза Паласіос, колишня голова Citgo (американська “дочка” венесуельської PDVSA), підсумовує: “Венесуела банкрут. Країна не має грошей. Національна нафтова компанія в руїнах. Вона ледве годує своє населення”.

Електромобілі як загроза нафтовому попиту

Навіть якщо всі інші перешкоди зникнуть, залишається фундаментальне питання: чи потрібна буде ця нафта взагалі? Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що до 2030 року електромобілі витіснять понад 5 мільйонів барелів нафти на добу. До 2035 року цей показник зросте до 10-12 мільйонів барелів.

США захопили нафтовий танкер біля Венесуели: удар по Мадуро

На кінець 2024 року глобальний парк електромобілів досяг 58 мільйонів одиниць — утричі більше, ніж у 2021 році. Електромобілі вже становлять близько 4% світового автопарку. У 2024 році вони скоротили попит на нафту на 1,3 мільйона барелів на добу. Це еквівалентно всьому транспортному споживанню Японії.

Кеннет Гіллінгем, професор Єльського університету з економіки енергетики та довкілля, застерігає: “Якщо електромобілі продовжать дешевшати і справді завоюють ринок у США та глобально, це стримуватиме ціни на нафту і зробить менш імовірним повернення інвестиційних витрат”.

Попит на нафту для легкових автомобілів досяг піку ще у 2019 році. Після 2030 року він падатиме щонайменше на мільйон барелів на добу щороку. Автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння споживають близько чверті глобального попиту на нафту, а весь автотранспорт — майже половину. Це величезний ринок під загрозою.

Водночас деякі потенційні переваги для інвесторів існують. Венесуельська важка нафта підходить для певного сегмента американських нафтопереробних заводів. Диверсифікація постачань могла б знизити залежність від близькосхідних джерел. Якщо політична стабільність повернеться, норма прибутку може сягнути 15-20%. Але ці “якщо” надто численні.

Скіп Йорк із Центру енергетичних досліджень Райського університету наголошує: потрібна нова правова база для нафтової галузі. Навіть після розв’язання юридичних питань знадобляться “роки для відновлення інфраструктури та буріння нових свердловин”. Реалістичний горизонт — десятиліття, а не місяці.

Отже, гучні заяви Трампа про мільярдні інвестиції американських нафтових гігантів у Венесуелу наразі не підкріплені реальними зобов’язаннями. Корпорації “моніторять ситуацію”, але не поспішають ризикувати капіталом. Комбінація низьких цін, зруйнованої інфраструктури, невиплачених боргів, політичної невизначеності та енергетичного переходу робить венесуельський нафтовий проєкт надто ризикованим. Як влучно зауважив один з галузевих інсайдерів: “Це не те саме, що відкрити фуд-трак”.