Торгівельна політика Дональда Трампа створює несподіваний розподіл на переможців і переможених серед німецьких компаній. Зброярі та виробники технологій отримують контракти на мільярди доларів, тоді як експортери вина та автокомплектуючих стоять на межі банкрутства. Ситуація демонструє, як протекціонізм найбільшої світової економіки перекроює глобальні торгівельні потоки й змушує бізнес шукати нові ринки збуту.

Німецько-американська торгівельна палата організувала прийом на даху історичної будівлі Equitable Building на Волл-стріт. Представники великих компаній обмінювалися враженнями про поточну економічну ситуацію. Атмосфера була піднесеною, але одне слово повторювалося постійно: невизначеність. Бізнесмени погоджувалися, що реальність не така похмура, як малюють німецькі медіа.

Проте всі визнавали очевидне. Частина фірм користується перевагами законопроєкту Трампа або державних інвестицій у штучний інтелект. Інші підприємства опинилися в екзистенційній кризі через обвал експорту.

У Берліні економіст Мелані Фогельбах працює в офісі Німецької промислово-торгівельної палати. На стіні біля її робочого столу висить велике фото Статуї Свободи. Жінка навчалася й працювала в США кілька років. Зараз розвиток подій у Сполучених Штатах викликає у неї тривогу. Відносини помітно охололи.

Економічне бачення

Цифри підтверджують песимістичні настрої. Лише 14% німецьких підприємств у США очікують покращення кон’юнктури, як показало опитування DIHK серед 4600 компаній. Натомість 44% фірм прогнозують погіршення — це в шість разів більше порівняно з минулим роком. Додатково 29% бізнесів скоротили інвестиції.

Агресивна торгівельна політика Вашингтона залишає глибокі сліди. Попри тарифи, Сполучені Штати залишаються найважливішим партнером Німеччини, випереджаючи навіть Китай. Торгівельний обсяг у 2024 році становив 253 мільярди євро. Десять відсотків усього німецького експорту йшло до Америки.

За президента Джо Байдена, а також під час першої каденції Трампа, експорт стабільно зростав. Компанії SAP, Siemens та Aurubis будували нові підприємства. Автовиробники, які вже мали присутність на американському ринку, масштабно розширювалися. Урочисті церемонії закладання першого каменя проводилися одна за одною.

Німецькі фірми стали невід’ємною частиною американської економіки. Понад 6000 підприємств створили майже мільйон робочих місць. Сумарні інвестиції сягнули приблизно 530 мільярдів євро. BMW побудувала найбільший завод не в Баварії, а в Спартанбурзі, Південна Кароліна. Підприємство забезпечує роботою близько 11 тисяч осіб, що робить баварський концерн найбільшим роботодавцем у штаті.

Зовсім інша ситуація склалася для компаній, які не виробляють на місці, а постачають товари морським шляхом. Карні тарифи американського уряду здатні фундаментально змінити економічні зв’язки, попереджають експерти. Окрім автомобільної, сталеливарної та алюмінієвої галузей, під величезним тиском опинилася фармацевтична індустрія через намагання Трампа знизити надзвичайно високі ціни на ліки за рахунок іноземних постачальників.

Політика та суспільство

Кількість підприємств, які прямо називають митну політику причиною краху, невпинно зростає. Північнорейн-вестфальська компанія Kiekert AG, світовий лідер у виробництві автомобільних замків, пояснила власне банкрутство обвалом американських замовлень. Аналогічну ситуацію спостерігають у неплатоспроможного автопостачальника Winning BLW з Ремшайда.

Христоф Арнц, керівник Deutsche Nickel GmbH, у контексті власної процедури банкрутства взагалі говорить про “божевілля зі Сполучених Штатів”. Статистика демонструє масштаб ринкових зрушень.

Німецький експорт до США падає п’ять місяців поспіль. У серпні вартість товарів становила лише 10,9 мільярда євро — найнижчий показник від листопада 2021 року. Порівняно з попереднім роком спостерігається зниження на 20 відсотків. Для країни, де експорт становить основу економічної моделі, це болісний удар.

Чи може Берлін відповісти симетричними заходами? Експерти вважають, що простору для маневру обмаль. Європейський Союз уже запровадив відповідні тарифи на окремі американські товари, проте масштаб німецько-американської торгівлі робить ескалацію надзвичайно ризикованою. До того ж значна частина німецьких робочих місць залежить саме від трансатлантичних поставок.

Політичний істеблішмент Німеччини опинився в складній ситуації. З одного боку, необхідно захищати національні економічні інтереси. З іншого — ризикувати стратегічним альянсом із найважливішим геополітичним партнером було б необачно. Берлін обирає шлях дипломатичного тиску через багатосторонні формати.

Геополітика та безпека

Інші німецькі фірми натомість виграють від специфічної економічної політики Дональда Трампа. До переможців належать виробники озброєння, які постачають товари американським військовим. Баварська Hensoldt експортує лазерні далекоміри для американських бойових танків. Компанія також управляє власним заводом під Вашингтоном.

Бізнес функціонує стабільно, повідомляють представники фірми. Співпраця не постраждала й орієнтована на довгострокову перспективу. Спільні проєкти з американськими корпораціями вже заплановані: з Boeing або виробником літаків Lockheed Martin, куди президент Трамп планує ввести державний капітал.

Оборонна галузь демонструє цікавий парадокс. Поки торгівельна війна підриває традиційний експорт, військово-технічна кооперація зміцнюється. Причина проста: НАТО. Членство обох країн у Північноатлантичному альянсі створює потребу в сумісності систем озброєння. Американські генерали не ризикуватимуть безпекою заради політичних заяв.

Подібна ситуація спостерігається й в інших європейських державах. Польща масово закуповує американську військову техніку, але одночасно потерпає від тарифів на сільгосппродукцію. Норвегія постачає передові системи протиповітряної оборони, водночас її рибна індустрія втрачає американський ринок збуту.

Соціальні наслідки

Деякі німецькі виробники в США — принаймні не публічно — раді законопроєкту “Big Beautiful Bill”. Про цей документ здебільшого писали в контексті зростання державного боргу. Менше уваги отримали плани зниження корпоративного податку та продовження інших податкових пільг, термін дії яких незабаром закінчувався. В економічних колах це сприйняли передбачувано позитивно.

Мільярдні державні інвестиції в дата-центри, які зараз ростуть по всій країні, також відкривають можливості для німецьких фірм. У рамках “плану дій зі штучного інтелекту” Трампа, спрямованого на закріплення американського домінування в AI, обчислювальні потужності за прогнозами потроїться до 2030 року. Технологічні гіганти Meta та Oracle очолюють цю ініціативу.

Німецькі підприємства теж заробляють на цьому. Попитом користується потужна холодильна, електрична та мережева техніка — часто з маркуванням “Made in Germany”. Наприклад, гамбурзька компанія Stulz будує третій завод у США. Високий попит спостерігається на комутаційне обладнання та системи розподілу електроенергії. На початку року Siemens відкрила одразу два нових підприємства в Каліфорнії та Техасі, планується відкриття додаткових локацій.

Щоправда, цей успіх має соціальну ціну. Робітники традиційних експортних галузей втрачають місця. Виноробні підприємства скорочують штати. Металургійні комбінати закривають зміни. Профспілки б’ють на сполох: тисячі сімей опинилися в скрутному становищі через рішення, ухвалені за океаном.

Уряд Німеччини запровадив програми перекваліфікації, але вони не встигають за темпами змін. Старші працівники особливо вразливі — їм складно переорієнтуватися на нові технології. Молоді фахівці натомість отримують можливості в секторах, що розширюються: кібербезпека, штучний інтелект, зелена енергетика.

Технологічна перспектива

На щастя, Німеччина пропонує багато нішевих продуктів, які важко замінити. Це полегшує виробникам перекладання тарифів на клієнтів, зазначає Ніколас Цібарт, економіст Лейбніцького центру європейських економічних досліджень. Високотехнологічні компоненти для медичного обладнання, прецизійні інструменти, спеціалізоване програмне забезпечення — ці товари не мають прямих американських аналогів.

Інші галузі бачать непоправну шкоду від карних тарифів. Особливо важко виноробам. Митна ситуація призводить до вищих цін, ускладнює планування й неодмінно спричинить падіння попиту, каже Андреас Брокемпер, керівник Henkell-Freixenet. Експорт до США постраждав колосально, підтверджує Крістіан Швьорер, генеральний секретар Німецької асоціації виноробства.

Ринок від цього ніколи повністю не відновиться. Проте ця дилема може спровокувати наступний ринковий зсув. Через загрозу втрати американського бізнесу багато виноробів шукають альтернативи — і відкривають для себе, окрім Скандинавії та деяких африканських держав, насамперед Китай.

Експорт до Народної Республіки зріс понад вісім відсотків порівняно з попереднім роком. Китайці особливо полюбляють німецький рислінг. Цікаво, що схожу стратегію диверсифікації обирають виробники з інших європейських країн. Французькі, італійські, іспанські винороби також збільшують поставки до Азії.

Індія стає черговим перспективним напрямком. Зростаючий середній клас створює попит на преміальні напої. В’єтнам, Таїланд, Індонезія — всі ці країни демонструють подвоєння імпорту європейського вина за останні три роки.

Думки світових ЗМІ

Financial Times наголошує на системному характері проблеми, зазначаючи, що протекціоністські заходи Вашингтона підривають основи глобальної торгівлі, вибудовувані десятиліттями. Видання вказує на ризики ланцюгової реакції, коли інші країни почнуть запроваджувати аналогічні обмеження.

The Economist аналізує економічну ефективність тарифів, доводячи, що їхня реальна вартість лягає на американських споживачів через вищі ціни. Британський тижневик підкреслює, що історично митні війни завжди призводили до взаємних втрат без чітких переможців.

Le Monde розглядає ситуацію через призму європейської єдності, застерігаючи, що торгівельний тиск США може посилити внутрішні розбіжності в Євросоюзі. Французьке видання закликає до скоординованої відповіді замість хаотичних національних ініціатив.

Neue Zürcher Zeitung фокусується на довгострокових наслідках для транснаціональних корпорацій, які змушені переглядати логістичні ланцюжки й інвестиційні плани. Швейцарське медіа прогнозує фрагментацію глобальної економіки на регіональні блоки.

South China Morning Post висвітлює азійський погляд, зауважуючи, що торгівельні конфлікти між Заходом відкривають можливості для китайських компаній зайняти звільнені ніші. Гонконгська газета припускає перерозподіл світового виробництва на користь Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Сценарні варіанти

Економічні показники постраждалих секторів

Прогнози розвитку ситуації

⇒ Один місяць: Найближчим часом ситуація залишиться напруженою без суттєвих змін. Компанії продовжать адаптуватися до нових умов, шукаючи способи мінімізувати втрати. Очікується збільшення звернень до німецького уряду з проханням про компенсаційні механізми. Деякі великі концерни оголосять про консолідацію виробництв або часткову релокацію потужностей ближче до американського ринку.

Профспілки організують акції протесту, вимагаючи захисту робочих місць. Коаліційний уряд у Берліні розгорне дебати про антикризовий пакет підтримки експортерів. Водночас виробники озброєння та технологічного обладнання отримають рекордні замовлення, що частково компенсує загальні втрати.

⇒ Шість місяців: До середини наступного року картина стане чіткішою. Компанії, які не змогли адаптуватися, підуть з ринку — експерти прогнозують хвилю банкрутств у секторі малого та середнього бізнесу. Великі корпорації завершають реструктуризацію ланцюгів постачання. Китай, Індія та країни Південно-Східної Азії компенсують до 40% втраченого американського ринку.

Німецький експорт перебудується: технологічні та оборонні сегменти зростуть, традиційні галузі скоротяться. Урядові програми перекваліфікації почнуть давати результати, але соціальна напруга залишиться високою. З’являться перші судові позови німецьких компаній до американських партнерів через порушення контрактних зобов’язань.

Європейський Союз розробить скоординовану стратегію відповіді, включаючи можливі симетричні тарифи на окремі американські товари. Проте внутрішні розбіжності між членами ЄС ускладнять досягнення консенсусу. Франція та Італія наполягатимуть на жорсткій відповіді, тоді як держави Центральної Європи, залежні від американських інвестицій у безпеку, виступатимуть за обережність.

⇒ Три-п’ять років: У довгостроковій перспективі німецька економіка пройде через фундаментальну трансформацію. Традиційна модель, орієнтована на експорт до Північної Америки та Західної Європи, поступиться місцем багатовекторній стратегії з акцентом на азійські ринки. Питома вага США в німецькому експорті знизиться з 10% до 6-7%.

Галузева структура зміниться радикально. Високотехнологічні сектори — штучний інтелект, кібербезпека, зелена енергетика, медичні технології — займуть домінуючі позиції. Традиційна промисловість консолідується навколо кількох великих гравців. Малі та середні підприємства або інтегруються у великі холдинги, або переорієнтуються на нішеві ринки.

Виникнуть нові альянси. Німеччина поглибить економічну інтеграцію з Китаєм, попри геополітичні ризики. Активізується співпраця з Індією, яка стане третім за значенням торгівельним партнером. Африканський континент привертає більше інвестицій, оскільки німецькі компанії розглядають його як майбутній глобальний виробничий хаб.

Трансатлантичні відносини не відновляться до попереднього рівня довіри навіть за зміни адміністрації у Вашингтоні. Пам’ять про торгівельну війну спонукатиме німецький бізнес диверсифікувати ризики й уникати надмірної залежності від будь-якого одного ринку. Водночас військово-технічна кооперація збережеться через спільні інтереси у сфері безпеки.

Соціальні наслідки проявляться повною мірою. Регіони, залежні від постраждалих галузей — Північний Рейн-Вестфалія, частина Баварії, промислові центри Саксонії — зіткнуться зі структурним безробіттям. Уряд інвестуватиме мільярди євро у програми регіонального розвитку, але повне відновлення займе десятиліття.

Парадоксально, але криза може стимулювати інновації. Вимушені шукати нові ринки та оптимізувати виробництво, німецькі компанії прискорять впровадження передових технологій. Автоматизація, цифровізація, перехід на відновлювані джерела енергії — усі ці процеси отримають додатковий імпульс.

Український контекст і можливості

Для України німецько-американська торгівельна напруга створює суперечливі перспективи. З одного боку, скорочення німецького експорту може означати меншу кількість замовлень для українських субпостачальників. Багато вітчизняних підприємств інтегровані у німецькі виробничі ланцюги, особливо в автомобільній та машинобудівній галузях.

З іншого боку, відкриваються нові можливості. Німецькі компанії, що переорієнтовуються з американського на європейський та азійський ринки, потребуватимуть додаткові виробничі потужності. Україна з її кваліфікованою робочою силою, географічною близькістю до ЄС та порівняно низькими витратами може стати привабливою локацією.

Особливо перспективним виглядає сектор оборонних технологій. Українські підприємства накопичили унікальний досвід у розробці та виробництві військової техніки. Співпраця з німецькими оборонними концернами може вийти на якісно новий рівень, особливо у контексті зростаючого попиту на озброєння з боку європейських армій.

Водночас важливо не повторити помилок минулого. Україна повинна уникати надмірної залежності від одного партнера чи ринку. Диверсифікація експорту, розвиток власних високотехнологічних виробництв, інвестиції в освіту та інновації — ось ключ до стійкості в нестабільному глобальному середовищі.

Повоєнна відбудова України може скористатися німецьким досвідом адаптації до нових торгівельних реалій. Гнучкість, інноваційність, готовність швидко змінювати стратегію — ці якості стануть вирішальними у світі, де протекціонізм витісняє вільну торгівлю.

Аналітичний висновок

Німецько-американські торгівельні відносини переживають безпрецедентну кризу, що змінює саму природу трансатлантичного економічного партнерства. Те, що вибудовувалося сімдесят років після Другої світової війни, руйнується протягом кількох місяців через політичне рішення однієї людини. Це не просто торгівельна суперечка — це системна зміна парадигми.

Найболючішим аспектом ситуації є її непередбачуваність. Підприємства не можуть планувати інвестиції, не розуміючи правил гри. Невизначеність дорожча за самі тарифи, бо паралізує стратегічне мислення. Компанії змушені виділяти ресурси не на розвиток, а на антикризове управління.

Водночас криза виявила структурні слабкості німецької економічної моделі. Надмірна залежність від експорту, концентрація на обмеженій кількості ринків, відносна повільність у впровадженні цифрових технологій — усі ці проблеми існували давно, але торгівельний конфлікт зробив їх болісно очевидними.

Парадокс полягає в тому, що деякі німецькі фірми виграють від політики Трампа саме тому, що вчасно диверсифікували бізнес або зайняли технологічні ніші, де конкуренція обмежена. Успішні компанії об’єднує одна риса: вони не поклалися на один ринок чи продукт, а постійно шукали нові можливості.

Геополітичний вимір конфлікту виходить далеко за межі двосторонніх відносин. Якщо США та Європа не зможуть узгодити спільні правила торгівлі, вакуум заповнить Китай. Пекін уже пропонує альтернативну модель економічної інтеграції через ініціативу “Один пояс, один шлях”. Європейські компанії, витіснені з американського ринку, звертають погляди на Схід.

Довгострокові наслідки для глобальної економіки можуть бути руйнівними. Торгівельні війни історично завжди призводили до зниження світового зростання, підвищення безробіття та соціальної нестабільності. Великий крах 1929 року та наступна депресія значною мірою були наслідком протекціоністської політики провідних держав. Чи повториться історія?

Оптимісти вказують на фундаментальну взаємозалежність американської та німецької економік. Мільйон робочих місць у США створені німецькими компаніями. Американські корпорації інвестували сотні мільярдів доларів у Німеччину. Цей взаємопроникнення робить повний розрив економічно ірраціональним.

  Торгівельна війна між США та Китаєм спалахнула з новою силою

  Майже всі країни ігнорують тайванську владу у торгівельних переговорах

Песимісти нагадують, що економічна раціональність не завжди керує політичними рішеннями. Трамп побудував кар’єру на риториці економічного популізму, і відмова від цієї риторики означала б політичне самогубство. Навіть якщо тарифи шкодять американським споживачам, вони подобаються його електорату.

Реалістичний сценарій передбачає тривалий період турбулентності з поступовою адаптацією обох сторін. Німеччина прискорить диверсифікацію експортних ринків, збільшуючи присутність в Азії, Африці та Латинській Америці. Сполучені Штати виявлять, що заміщення високоякісного німецького імпорту вітчизняною продукцією складніше й дорожче, ніж обіцяв Трамп.

У цьому контексті виникає питання про роль міжнародних інституцій. Світова організація торгівлі виявилася нездатною ефективно врегулювати конфлікт. Багатосторонні механізми розв’язання суперечок не працюють, коли одна зі сторін ігнорує правила. Чи потрібна реформа глобальної торгівельної архітектури?

Безумовно, так. Але реформувати систему під час кризи надзвичайно складно. Кожна сторона намагається максимізувати власні короткострокові вигоди, жертвуючи довгостроковою стабільністю. Компроміс потребує політичної волі, якої зараз бракує і у Вашингтоні, і в європейських столицях.

Для малого бізнесу ситуація особливо драматична. Великі корпорації мають ресурси для лобіювання, юридичного супроводу, релокації виробництв. Середні та малі підприємства таких можливостей позбавлені. Вони просто виходять з ринку, залишаючи без роботи тисячі сімей.

Соціальні наслідки проявляться не одразу, але будуть відчутними. Регіони, що спеціалізувалися на експортному виробництві, зіткнуться зі структурним безробіттям. Молодь покидатиме депресивні території в пошуках можливостей. Виникне нова хвиля внутрішньої міграції, що створить додаткове навантаження на міську інфраструктуру.

Водночас криза стимулює інновації. Компанії, які раніше покладалися на перевірені схеми, змушені експериментувати. З’являються нові продукти, нові ринки, нові бізнес-моделі. Деякі з цих експериментів провалюються, але інші стають проривними.

Остаточний результат торгівельного конфлікту залежатиме від того, хто швидше адаптується. Якщо німецькі компанії зможуть перебудуватися ефективніше за американських конкурентів, короткострокові втрати перетворяться на довгострокові конкурентні переваги. Якщо ні — світова економічна карта буде перемальована не на користь Європи.

У будь-якому випадку епоха безтурботної глобалізації завершилася. Новий світовий порядок формуватиметься на основі регіоналізації, де великі економічні блоки конкуруватимуть між собою за ресурси, технології та ринки. Німеччина повинна визначити своє місце в цьому новому світі — або як частина сильного європейського блоку, або як самостійний гравець на периферії глобальної економіки.

Багато підприємств вже роблять висновки з поточної ситуації, розраховуючи на нову економічну політику в пост-трампівську еру. Тоді — такою є хитка надія — можна буде повернутися до торгівельних відносин на рівних умовах. Чи збудеться це очікування, покаже час. Одне зрозуміло точно: старий світ торгівлі зник безповоротно, а контури нового ще тільки проявляються.

Джерело: