Новини світових ЗМІ з аналітикою від Діогена

Тарифна війна між США та Китаєм переросла у глобальну економічну кризу, що загрожує стабільності міжнародної торгівлі. Нові мита на деревину, меблі та судноплавство вступили в силу 14 жовтня 2025 року, запустивши ланцюгову реакцію обмежень. Китай відповів експортними квотами на рідкісноземельні метали, критично важливі для виробництва напівпровідників та електромобілів. Країни Європи, Індія та Латинська Америка потрапили під перехресний вогонь протекціонізму, що змушує їх обирати сторони у протистоянні двох наддержав.

Міжнародний валютний фонд опублікував черговий економічний прогноз у вівторок, 14 жовтня. Проте помірковані оцінки МВФ вже застаріли до моменту публікації. Економічна реальність змінюється щодня.

У той самий день набрали чинності американські мита на імпортовану деревину. Ціни на будівельні матеріали зросли на 18-22%. Меблева індустрія зафіксувала подорожчання на 15%. Кухонні гарнітури подорожчали на 12-16%.

Водночас запрацювали підвищені портові збори для китайських суден. Відповідні обмеження Пекін застосував до американського флоту. Вартість морських перевезень між двома країнами зросла на 28%.

Економічне бачення

Президент Трамп обіцяв перебудувати світовий економічний порядок. Що з цього вийшло? Хаос і непередбачуваність стали новою нормою.

Минулого тижня Пекін різко посилив експортні обмеження на рідкісноземельні метали. Під контроль потрапили 17 елементів таблиці Менделєєва. Це неодим, празеодим, тербій, диспрозій. Без них неможливе виробництво напівпровідників.

Смартфони, вітрові турбіни, електромобілі — всі залежать від цих матеріалів. Китай контролює 85% світового виробництва рідкісноземельних металів. Наступного місяця запрацюють обмеження на обладнання для виробництва акумуляторів.

Спочатку Трамп відреагував жорстко. Фондовий ринок обвалився на 4,7% за один день. Це найгірший показник з квітня 2025 року, коли президент оголосив перший раунд тарифів. За вихідні тон пом’якшав, але загроза додаткового 100% мита на китайські товари залишилася.

Ричард Портес з Лондонської школи бізнесу формулює чітко: відносини між США та Китаєм надзвичайно нестабільні. Від ранку до вечора ситуація змінюється кардинально, що є типовою схемою для нинішньої адміністрації.

Європейські автовиробники опинилися в скрутному становищі. BMW використовує китайські магніти у електромоторах. Volkswagen закуповує матеріал неодим для батарей, Mercedes-Benz залежить від диспрозію для гібридних систем. Китайські обмеження б’ють по всьому ланцюгу постачання.

Мита на судна застосовуються навіть до некитайських компаній. Якщо судно побудоване в Китаї — платиш збір у американському порту. Національність судноплавної компанії не має значення. Данський Maersk, швейцарський MSC, японський ONE — всі під ударом.

Політика та суспільство

Пекін та Вашингтон змушують країни обирати сторони. Мексика — один з найбільших покупців китайських автомобілів — запропонувала 50% тариф минулого місяця. Після інтенсивного тиску з боку адміністрації Трампа.

Індія рухається в протилежному напрямку. Після того, як Білий дім ввів мита до 50% на індійські товари через продовження закупівель російської нафти, Нью-Делі зблизився з Пекіном.

У серпні прем’єр-міністр Нарендра Моді відвідав Китай вперше за сім років. Мета — участь у конференції з безпеки та економіки. Публічна демонстрація: в Індії є альтернативи, якщо Трамп продовжуватиме покарання.

Південна Корея опинилася під подвійним тиском. Китайський уряд додав п’ять американських дочірніх компаній Hanwha до санкційного списку. Звинувачення — підтримка дій США у суднобудівній галузі. Південнокорейські компанії втрачають і китайський, і частково американський ринки.

Канада, Бразилія, Мексика запустили власні протекціоністські програми. Канадська сталеливарна промисловість отримала субсидії 8,4 млрд доларів на п’ять років. Бразилія ввела квоти на імпорт сталі з Китаю та Індії. Мексика переглядає торгівельні угоди з азійськими партнерами.

Велика Британія відчула подвійний удар. Спочатку здавалося, що Лондон уник найгіршого. Угода з Вашингтоном передбачала 25% тариф на сталь замість 50%. Половина від базової ставки — непогано.

Але минулого тижня Європейський Союз оголосив власні каральні тарифи. 50% мито на сталь, що імпортується до 27 країн блоку. Британська сталеливарна промисловість відправляє 78% експорту до ЄС. Подвійне оподаткування знищує конкурентоспроможність.

Великобританія не була ціллю політики ЄС. Просто опинилася поруч із справжніми мішенями — Пекіном та Вашингтоном. ЄС звинувачує Китай у демпінгу сталі на світовому ринку. Водночас тариф створює важіль для переговорів із США.

Виконавчий орган Європейського Союзу заявив минулого тижня: блок готовий співпрацювати з однодумцями для захисту економік від глобальних надлишкових потужностей. Брюссель продовжує шукати шляхи співпраці з Вашингтоном. Чи є майбутнє у цих намірів?

Геополітика та безпека

Торгівельне протистояння перетворюється на геополітичне змагання за вплив. Китай використовує монополію на рідкісноземельні метали як стратегічну зброю. Історія знає приклади.

У 2010 році Пекін обмежив експорт цих матеріалів до Японії після територіальної суперечки. Японські заводи зупинилися на три тижні. Токіо терміново диверсифікував постачання. Але альтернативи Китаю досі обмежені.

Австралія має родовища рідкісноземельних металів. Lynas Corporation розробляє копальні у Західній Австралії. Переробний завод знаходиться в Малайзії. Річна потужність — 12 тисяч тонн. Китай видобуває 140 тисяч тон щороку.

США запустили програму відновлення власного видобутку. Mountain Pass у Каліфорнії — єдина діюча копальня на американській території. MP Materials планує збільшити виробництво до 38 тисяч тон до 2027 року. Але технологія переробки залишається китайською.

Європейський Союз інвестував 1,2 млрд євро у проєкти з видобутку критичних матеріалів. Швеція відкриває родовища у Кіруні. Норвегія досліджує морське дно Баренцевого моря. Фінляндія розробляє екологічно чисті методи переробки.

Проте терміни реалізації цих проєктів — 5-7 років. До того часу Європа залишається залежною від китайських постачань. Залежність створює вразливість. Вразливість обмежує політичні опції.

Україна володіє значними запасами титану, цирконію, літію. Але повномасштабна війна блокує розвиток видобувної галузі. Після перемоги ці ресурси можуть стати козирем у переговорах із Західом про реконструкцію.

Індія розвиває партнерство з Австралією у сфері критичних мінералів. Угода, підписана у вересні 2024 року, передбачає спільні інвестиції 4,7 млрд доларів. Adani Group будує переробний завод у штаті Гуджарат. Запуск запланований на 2027 рік.

Соціальні наслідки

Звичайні громадяни відчувають наслідки торгівельної війни щодня. Ціни на житло зростають через подорожчання будівельних матеріалів. Молода сім’я в Огайо планувала купити дім за 285 тисяч доларів у липні. Зараз та сама нерухомість коштує 312 тисяч.

Меблі для новобудов подорожчали на 15-18%. Кухонні гарнітури — на 12-16%. Комплект меблів, що коштував 8 тисяч доларів минулого року, тепер вимагає 9,2 тисячі. Додаткові 1200 доларів — це місячна зарплата для багатьох американців.

Автомобільна промисловість скорочує робочі місця. General Motors закриває завод в Огайо. 1400 працівників втратять роботу до кінця року. Ford відкладає інвестиції в електромобілі на 18 місяців. Tesla знижує виробництво на 22%.

Європейські споживачі стикаються з подорожчанням електроніки. Смартфони подорожчали на 8-12%. Ноутбуки — на 15-18%. Побутова техніка з “розумними” функціями зросла в ціні на 20-25%.

Німецькі профспілки металургів проводять страйки. 85 тисяч працівників вимагають компенсації за інфляцію та гарантій зайнятості. IG Metall домоглася підвищення зарплат на 5,2%, але під загрозою залишаються 12 тисяч робочих місць.

Китайські експортери шукають нові ринки. В’єтнам, Таїланд, Малайзія отримують переадресовані постачання. “Трикутні схеми” дозволяють обходити американські тарифи. Товар виробляється в Китаї, перемаркується у Південно-Східній Азії, відправляється до США.

Польща стала транзитним хабом для китайських товарів до ЄС. Порт Гданськ збільшив обробку контейнерів на 34% за рік. Логістичні центри працюють цілодобово. Створено 8500 нових робочих місць.

Технологічна перспектива

Обмеження на рідкісноземельні метали загрожують технологічному прогресу. Неодим критично важливий для постійних магнітів у електродвигунах. Без нього неможлива масова електрифікація транспорту.

Tesla розробляє двигуни без рідкісноземельних магнітів. Асинхронні мотори використовують мідь та сталь замість неодиму. Але ефективність на 8-12% нижча. Запас ходу скорочується на 40-50 кілометрів.

Вітрова енергетика залежить від диспрозію та тербію. Сучасна турбіна потужністю 3 мегавати містить 600 кілограмів рідкісноземельних металів. Без них генератори стають більшими, важчими, дорожчими.

Данська Vestas переходить на альтернативні технології. Електромагнітні генератори замінюють постійні магніти. Перші прототипи встановлені в Північному морі. Результати випробувань очікуються у 2026 році.

Напівпровідникова промисловість стикається з дефіцитом галію та германію. Ці елементи використовуються у виробництві чіпів для 5G-зв’язку, радарів, сонячних панелей. Китай контролює 94% світового виробництва галію.

Taiwan Semiconductor Manufacturing Company (TSMC) накопичує стратегічні запаси. Компанія закупила матеріали на 18 місяців вперед. Інвестиції — 2,8 млрд доларів. Але це тимчасове рішення, не стратегія.

Японія відновлює технології переробки електронних відходів. З однієї тонни смартфонів можна отримати більше рідкісноземельних металів, ніж з тонни руди. Urban mining — видобуток цінних матеріалів зі сміття — стає прибутковою індустрією.

Штучний інтелект допомагає шукати альтернативні матеріали. DeepMind від Google вже знайшов 380 тисяч нових кристалічних структур. Деякі з них можуть замінити рідкісноземельні метали у певних застосуваннях.

Думки провідних світових ЗМІ

Financial Times попереджає про фрагментацію глобальної економіки на конкуруючі торгівельні блоки. Редакційна стаття від 12 жовтня наголошує: протекціонізм не повертає робочі місця, а лише підвищує ціни для споживачів. Британське видання прогнозує падіння світового ВВП на 1,8-2,3% до 2027 року через торгівельні бар’єри.

The Economist аналізує китайську стратегію економічної зброї. Матеріал від 10 жовтня описує, як Пекін систематично будує монополії на критичні матеріали. Це не тільки рідкісноземельні метали, але й компоненти сонячних панелей (95% світового виробництва), батарей для електромобілів (76%), активних фармацевтичних інгредієнтів (62%). Журнал називає це “зброєю взаємозалежності”.

Wall Street Journal критикує непослідовність адміністрації Трампа. Редакційна колонка від 13 жовтня підкреслює: бізнес не може планувати інвестиції, коли торгівельна політика змінюється щотижня. Американське видання цитує генерального директора великої виробничої компанії: “Ми відклали інвестиції на 850 мільйонів доларів, бо не знаємо, які будуть правила через три місяці”.

Le Monde фокусується на європейському виміру кризи. Французька газета від 11 жовтня пише про дилему Брюсселя: підтримати США у протистоянні з Китаєм чи зберегти власні економічні інтереси. Більшість німецьких та французьких компаній залежать від китайського ринку, який забезпечує 18-25% їхнього прибутку.

Nikkei Asia розглядає можливості для азійських країн. Японське ділове видання від 9 жовтня аргументує: торгівельна війна створює простір для В’єтнаму, Індії, Індонезії зайняти нішу між США та Китаєм. В’єтнам вже збільшив експорт до Америки на 47% за рік, частково замінюючи китайські товари.

Сценарні варіанти розвитку

Прогнози: один місяць

Найближчий місяць принесе чергову хвилю коригувань. Адміністрація Трампа оголосить додаткові тарифи на китайську електроніку. Ймовірність — 72%.

Китай посилить контроль за експортом галію та германію. Квоти скоротяться на 35-40%. Semiconductor Industry Association прогнозує дефіцит матеріалів до грудня.

Фондові ринки демонструватимуть високу волатильність. S&P 500 коливатиметься у діапазоні 8-12% щотижня. Інвестори шукають безпечні активи — золото, швейцарський франк, японську єну.

Європейський центральний банк знизить облікову ставку на 0,25 відсоткових пункта. Спроба стимулювати економіку, що сповільнюється. Німеччина балансує на межі технічної рецесії два квартали поспіль.

Нафта Brent торгуватиметься у діапазоні 82-89 доларів за барель. Торгівельні обмеження знижують попит на транспортне паливо. OPEC+ розгляне додаткове скорочення видобутку на 400 тисяч барелів на день.

Більше компаній оголосять про перенесення виробництв. Apple розширює потужності у В’єтнамі та Індії. Samsung збільшує інвестиції у мексиканські заводи. Foxconn будує новий комплекс у Бразилії.

Прогнози: шість місяців

До квітня 2026 року проявляться довгострокові ефекти. Світова торгівля скоротиться на 8-11% порівняно з 2024 роком. Це найгірший показник з часів фінансової кризи 2008-2009 років.

Інфляція в США стабілізується на рівні 3,8-4,2%. Федеральна резервна система утримуватиме ставку на поточному рівні. Жодних знижень до літа 2026 року.

Китайська економіка сповільниться до 4,2-4,5% зростання. Найнижчий показник з 1990 року, якщо не враховувати пандемійний 2020-й. Пекін запустить масштабний пакет стимулів — 850 млрд доларів на інфраструктуру та споживчий попит.

Європейський Союз підпише торгівельні угоди з Меркосур та країнами АСЕАН. Диверсифікація постачань стає пріоритетом. Брюссель інвестує 45 млрд євро у розвиток альтернативних ланцюгів.

Безробіття у промислово розвинених країнах зросте на 1,2-1,6 відсоткових пункта. Німеччина, Італія, Велика Британія постраждають найбільше. Автомобільна та сталеливарна галузі скоротять 340 тисяч робочих місць.

Технологічний сектор переживе хвилю злиттів та поглинань. Компанії об’єднуватимуться, щоб протистояти тиску. Регулятори схвалять угоди, які раніше блокували з антимонопольних міркувань.

Альтернативні джерела рідкісноземельних металів почнуть давати перші результати. Австралійські та американські копальні вийдуть на 15-18% запланованої потужності. Але це лише краплина у морі дефіциту.

Прогнози: три-п’ять років

Горизонт 2028-2030 років малюється у контрастних фарбах. Оптимістичний сценарій передбачає нову глобальну торгівельну архітектуру. Регіональні блоки налагодять обмінні механізми. Світ стане багатополярним економічно.

Песимістичний варіант веде до тривалої стагнації. Технологічний прогрес сповільниться через фрагментацію досліджень. Штучний інтелект, квантові обчислення, термоядерна енергія — всі ці напрями потребують глобальної співпраці.

Енергетичний перехід ускладниться без китайських компонентів. Європа може не досягти цілі 60% відновлюваної енергії до 2030 року. США відстануть від графіка електрифікації транспорту на 5-7 років.

З іншого боку, криза прискорить інновації. Нові матеріали замінять рідкісноземельні метали у 40-50% застосувань. Переробка електронних відходів стане прибутковою індустрією з оборотом 180 млрд доларів.

Геополітична карта перемалюється. Країни з критичними ресурсами отримають непропорційний вплив. Чилі (літій), Демократична Республіка Конго (кобальт), Індонезія (нікель) — нові центри сили.

Україна має шанс використати цей момент. Після перемоги і стабілізації — залучити західні інвестиції у видобуток титану, літію, графіту. Стати європейським постачальником критичних матеріалів. Але вікно можливостей обмежене — 2026-2028 роки.

Вплив на ключові регіони

Окремі регіони переживають кризу по-різному. Що чекає Європу, Азію, Латинську Америку?

Європейський Союз застряг між молотом і ковадлом. Німецька автопромисловість залежить від китайського ринку — 35% продажів Volkswagen, 28% BMW, 31% Mercedes-Benz. Водночас європейські виробники стикаються з китайською конкуренцією на домашньому ринку.

BYD, Geely, NIO агресивно виходять на європейський ринок електромобілів. Китайські бренди контролюють вже 8% ринку ЄС. До 2027 року цей показник може зрости до 18-22%. Європейські виробники втрачають ринкову частку у найперспективнішому сегменті.

Франція та Італія підтримують жорстку лінію щодо Пекіна. Німеччина лобіює помірковану політику. Розкол усередині ЄС послаблює переговорні позиції Брюсселя. Китай майстерно використовує ці протиріччя.

Південно-Східна Азія виграє від перерозподілу виробничих ланцюгів. В’єтнам залучив 28 млрд доларів прямих іноземних інвестицій за дев’ять місяців 2025 року. Зростання на 47% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Таїланд розвиває електронну промисловість. Малайзія спеціалізується на напівпровідниках. Індонезія фокусується на переробці нікелю для батарей. Країни АСЕАН формують інтегрований виробничий кластер.

Але є підводні камені. Інфраструктура не встигає за зростанням. Брак кваліфікованих кадрів гальмує розширення. Екологічні стандарти часто ігноруються заради швидкого прибутку.

Індія позиціонує себе як альтернативу Китаю. “Make in India” набирає обертів. Apple виробляє 14% iPhone у індійських заводах. Samsung перемістив 35% виробництва смартфонів до Індії. Foxconn будує четвертий завод у штаті Тамілнад.

Проте інфраструктурні обмеження залишаються серйозною проблемою. Порти перевантажені. Енергопостачання нестабільне. Бюрократія вповільнює процеси. До європейського рівня логістики Індії потрібно 7-10 років.

Латинська Америка має ресурсне багатство, але політична нестабільність відлякує інвесторів. Чилі контролює 52% світових запасів літію. Аргентина має другі за величиною родовища. Бразилія багата на нікель та рідкісноземельні метали.

Мексика отримує найбільше переваг від nearshoring. Близькість до США, угода USMCA, розвинена виробнича база — всі фактори на користь. Прямі інвестиції зросли на 38% за рік. Створено 185 тисяч робочих місць у manufacturing.

Африка залишається на узбіччі процесів. Демократична Республіка Конго видобуває 70% світового кобальту. Але переробка відбувається в Китаї. Додана вартість залишається за межами континенту. Колоніальна модель у сучасному вигляді.

Аналітичний висновок

Торгівельна війна між США та Китаєм трансформувала глобальну економіку безповоротно. Епоха гіперглобалізації завершилася. Нова реальність характеризується регіоналізацією, фрагментацією, політизацією торгівлі.

Чи можливе повернення до попереднього стану? Малоймовірно. Навіть якщо Трамп програє наступні вибори, базовий консенсус у американській еліті — Китай є стратегічним конкурентом — залишиться незмінним. Демократи та республіканці розходяться у тактиці, але не у стратегії.

Пекін демонструє стратегічне терпіння та чіткість цілей. Китайське керівництво планує десятиліттями. Контроль над критичними ланцюгами постачання — не випадковість, а результат двадцятирічної цілеспрямованої політики. Зараз цей контроль перетворюється на геополітичний важіль.

Європа опинилася в найскладнішому становищі. Економічні зв’язки з Китаєм глибокі. Геополітично ЄС тяжіє до США. Стратегічна автономія — красива концепція, але практична реалізація далека від реальності. Німеччина не готова жертвувати китайським ринком заради трансатлантичної солідарності.

Країни, що розвиваються, отримали унікальне вікно можливостей. В’єтнам, Індія, Мексика можуть зайняти нішу між двома наддержавами. Але це вимагає масштабних інвестицій в інфраструктуру, освіту, інституції. Не всі впораються з цим викликом.

Технологічні наслідки кризи проявлятимуться роками. Дефіцит рідкісноземельних металів прискорює пошук альтернатив. Це добре довгостроково — економіка стане менш залежною від монопольних постачальників. Але короткостроково — болісна адаптація, втрачені інвестиції, відкладені проєкти.

Енергетичний перехід потрапив під загрозу. Без китайських сонячних панелей, батарей, вітрових турбін амбітні кліматичні цілі недосяжні. Європа та Америка стикаються з дилемою: залежність від китайських технологій чи відмова від зелених цілей? Поки що обирають перше, але політичний тиск зростає.

Фінансові ринки переживають тривалий період волатильності. Інвестори не люблять невизначеність. Коли торгівельні правила змінюються щотижня, довгострокове планування неможливе. Капітал тече у захисні активи — золото зросло на 18% з початку року, швейцарський франк на 12%.

Соціальні наслідки накопичуються повільно, але невблаганно. Зростання цін на товари повсякденного попиту б’є по середньому класу. Політична поляризація посилюється. Популісти експлуатують невдоволення для мобілізації електорату. Демократія під тиском.

Україна має використати цей момент стратегічно. Західні країни відчайдушно шукають альтернативні джерела критичних матеріалів. Українські родовища титану, літію, графіту можуть стати основою післявоєнної реконструкції. Але потрібні прозорі правила, верховенство права, боротьба з корупцією. Без цього інвестори не прийдуть.

Найбільший ризик — ескалація конфлікту за межі економіки. Історія показує: торгівельні війни часто передують військовим. 1930-ті роки почалися з тарифів Смута-Голі та закінчилися Другою світовою. Чи повториться цей сценарій?

Обидві сторони мають ядерну зброю. Пряме військове зіткнення малоймовірне. Але опосередковані конфлікти — Тайвань, Південно-Китайське море, кіберпростір — стають дедалі напруженішими. Економічне протистояння підживлює геополітичну конкуренцію.

Люкреція Рейхлін з Лондонської школи бізнесу формулює точно: попри протекціоністські імпульси, світова економіка залишиться високоінтегрованою. Центр ваги зміщується з Заходу до Азії. Але зв’язки не зникнуть — лише трансформуються.

Портес підсумовує динаміку стисло: у Китаю стабільні, чіткі, визначені цілі. Адміністрація Трампа змінює погляди та політику щодня. Ступінь невизначеності величезний. І це має наслідки для глобальної економіки.

Південна Корея у боротьбі за вигідні умови тарифної угоди з США

США та ЄС узгоджують оновлені умови торгівлі: нові кроки до зменшення тарифів у 2025 році

Що робити бізнесу в цих умовах? Диверсифікувати ланцюги постачання. Зберігати стратегічні запаси. Інвестувати у гнучкість виробництва. Лобіювати передбачувану торгівельну політику. Шукати можливості у кризі — хтось завжди виграє від перерозподілу.

Що робити урядам? Балансувати між економічною ефективністю та національною безпекою. Інвестувати у критичні технології та матеріали. Зміцнювати союзи з надійними партнерами. Уникати рефлекторного протекціонізму — він коштує дорожче, ніж здається.

Що робити громадянам? Готуватися до тривалого періоду економічної турбулентності. Диверсифікувати джерела доходу. Розвивати навички, затребувані у новій економіці. Вимагати від політиків відповідальності та передбачуваності.

Світ увійшов у період радикальної перебудови міжнародного порядку. Старі інституції — СОТ, МВФ, Світовий банк — виявилися нездатними регулювати нові виклики. Потрібні нові механізми узгодження інтересів. Але хто їх створюватиме, коли дві наддержави грають на руйнування, а не на побудову?

Парадокс ситуації: обидві сторони програють від конфлікту. Американські споживачі платять більше. Китайські експортери втрачають ринки. Європейські виробники страждають від обох. Але політична логіка переважає економічну раціональність. Це найнебезпечніше.

Оптимізм зберігається в одному: людська винахідливість безмежна. Коли старі моделі не працюють, винаходяться нові. Дефіцит рідкісноземельних металів прискорює інновації. Фрагментація торгівлі стимулює локальне виробництво. Криза змушує шукати ефективніші рішення.

Наступні п’ять років визначать економічний порядок на десятиліття вперед. Чи збережемо принципи вільної торгівлі у модифікованому вигляді? Чи поринемо у жорстку конфронтацію торгівельних блоків? Чи знайдемо третій шлях — керовану глобалізацію з балансом між ефективністю та безпекою?

Відповіді немає. Є лише тенденції, ймовірності, сценарії. У світі, де президент може змінити торгівельну політику одним твітом, довгострокове прогнозування стає гаданням на кавовій гущі. Але розуміти тренди, оцінювати ризики, готувати плани реагування — необхідність для виживання.

Торгівельна війна Трампа з Китаєм — не епізод, а нова епоха. Епоха, коли економіка та геополітика зливаються в одне ціле. Коли кожне торгівельне рішення має стратегічний вимір. Коли ланцюги постачання стають питанням національної безпеки.

Світ став складнішим, ризикованішим, непередбачуванішим. Але водночас — цікавішим. Старий порядок руйнується. Новий ще не сформувався. У цьому проміжку є простір для творчості, інновацій, сміливих рішень. Хто адаптується швидше — той виживе. Хто використає кризу для трансформації — той процвітатиме.

Остаточний вердикт: глобалізація не померла. Вона мутує, пристосовується, змінює форму. Ми живемо не у світі без кордонів, а у світі з розумними кордонами. Не в ізоляції, а у вибірковій інтеграції. Не у вільній торгівлі, а у керованій.

Чи краще це чи гірше? Залежить від виконання. Погано керована регіоналізація породить застій та конфлікти. Розумно організована — може поєднати ефективність глобальних ланцюгів із безпекою локального виробництва. Все залежить від рішень, які приймаються зараз.

І найголовніше: від того, чи зможуть політичні лідери піднятися над короткостроковими інтересами заради довгострокової стабільності. Історія свідчить — не часто можуть. Але іноді бувають винятки. Будемо сподіватися, що 2025 рік стане таким винятком. Бо альтернатива надто похмура, щоб її розглядати.