Новини світових ЗМІ з аналітикою від Діогена

Рейтинг Зеленського: від 91% до 61% за чотири роки війни. Корупційні скандали, відставка Єрмака та втома від війни змінюють ставлення українців до президента. Хто може стати альтернативою і чи втратив Зеленський статус “народного лідера”?

Рейтинг Зеленського пережив драматичні коливання за чотири роки повномасштабної війни. Президент, якого у 2019 році обрали як антикорупційного месію, потім зневірилися напередодні вторгнення, а після 24 лютого 2022 року вознесли до статусу національного героя, тепер знову опиняється під тиском суспільної критики.

Корупційний скандал в енергетиці, відставка багаторічного соратника Андрія Єрмака і загальна втома від війни поступово розмивають ореол воєнного лідера.

За останніми даними Київського міжнародного інституту соціології, 61% українців довіряють главі держави. Показник виглядає солідно. Проте це вдвічі менше, ніж ті 91%, які соціологи фіксували у перші тижні російського вторгнення. Як сталося, що людина, котра відмовилася евакуюватися і записувала звернення до нації просто на вулицях Києва, поступово втрачає підтримку?

Відповідь криється у специфіці українського політичного життя. Тут рейтинги лідерів рідко залишаються стабільними. Суспільство швидко розчаровується у тих, кого ще вчора боготворило. Зеленський — не виняток. Він проходить той самий цикл, що й його попередники. Різниця лише в тому, що війна робить цей процес повільнішим і болючішим.

Водночас 61% довіри — це значно більше, ніж мають лідери більшості демократичних країн світу у мирний час. Президент США Джо Байден завершував каденцію з рейтингом удвічі нижчим за українського колегу. Французький Еммануель Макрон роками балансує на межі 30% підтримки. Німецький Олаф Шольц і зовсім опустився до однозначних цифр. На цьому тлі Зеленський виглядає справжнім гігантом популярності. Проте для України, яка звикла до масової мобілізації навколо президента у воєнний час, нинішні показники сприймаються як тривожний сигнал загальної втоми суспільства.

Від месії до вигнанця: цикл української політики

Українська демократія має особливу властивість. Вона піднімає лідерів на п’єдестал блискавично і так само швидко їх скидає. Британський видавець журналу Business Ukraine Пітер Дікінсон називає це “ефектом від месії до вигнанця”.

Політика в Україні обертається навколо персоналій, а не інституцій. Люди очікують швидких змін і жорстоко карають за невиправдані надії.

Дікінсон працює в Україні понад двадцять років і бачив зліт і падіння кількох президентів. За його спостереженнями, українська демократія “дуже жвава” і “дуже динамічна”, але водночас “дуже незріла у багатьох аспектах”. Вона часто нагадує “конкурс популярності у середній школі”. Імідж важить більше, ніж довгострокова стратегія.

У 2019 році Зеленський здобув 73% голосів на президентських виборах. Комік, який грав учителя-випадкового президента у серіалі “Слуга народу”, пообіцяв викорінити корупцію і розірвати олігархічні мережі. Виборці, втомлені від старих облич, повірили в аутсайдера без політичного досвіду.

Його передвиборча кампанія свідомо копіювала сюжет телесеріалу. Простий чоловік, який випадково потрапив у владу і бореться з корупціонерами всередині системи. Зеленський позиціонував себе як альтернативу старій системі, хоча його фінансував один із найвпливовіших олігархів країни Ігор Коломойський. Ця суперечність згодом стане одним із головних докорів на його адресу з боку критиків.

Реальність виявилася значно прозаїчнішою за серіал. Енергетична криза, пандемія ковіду, складні відносини з парламентом та власною фракцією. У грудні 2021 року, за два місяці до російського вторгнення, рейтинг Зеленського впав до 31%. Більшість українців уже тоді йому не довіряла. Здавалося, президент повторює долю попередників, яких народ спочатку обожнював, а потім рішуче відкидав.

Президент у зеленій футболці: злет 2022 року

Ранок 24 лютого 2022 року все перевернув. Російські війська ввійшли в Україну з кількох напрямків. Колони бронетехніки рухалися на Київ. Західні партнери пропонували Зеленському евакуацію. Його відповідь стала легендарною: “Мені потрібні боєприпаси, а не підвезення”.

У ті критичні дні лютого 2022 року очікувалося швидке падіння Києва. Російська розвідка планувала захопити українську столицю за три-чотири дні. Американські чиновники активно готували плани евакуації українського уряду на захід. Але Зеленський залишився в столиці. Більше того, він став обличчям національного опору.

Наступні дні президент з’являвся у коротких відео, знятих на телефон. Зелена армійська футболка замість костюма. Обличчя без сліду гриму. Вулиці нічного Києва за спиною. Ці кадри облетіли світ і перетворили колишнього шоумена на символ українського спротиву. Михайло Гонтаренко з Одеси, який раніше критикував президента, тоді зізнався журналістам: “Він більше не грає. Він справді наляканий. І це робить його справжнім”.

Контраст із попереднім іміджем комедійного актора був разючим. Замість шоумена світ побачив воєнного лідера, готового загинути разом із своєю країною. Зеленський виступав перед парламентами десятків країн світу. Його порівнювали з Вінстоном Черчиллем. Американський журнал Time назвав його людиною року.

Рейтинг Зеленського злетів до рекордних 91%. Такого рівня підтримки не мав жоден український лідер за всю історію незалежності. Соціологи фіксували безпрецедентну консолідацію суспільства навколо президента. Навіть на сході та півдні країни, традиційно скептичних до київської влади, підтримка перевищувала 80%.

Увесь 2022 рік довіра до президента трималася на рівні близько 90%. У 2023 році почалося повільне, але неухильне зниження. Провал контрнаступу восени того року став першим серйозним ударом по іміджу влади. До грудня 2023 року рейтинг впав до 77%. У лютому 2024 року — до 64%. У травні того ж року — до 59%. Падіння тривало, хоча й сповільнилося.

Ключовою подією лютого 2024 року стало звільнення головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Зеленський пояснив це необхідністю “оновити військове керівництво”. Проте багато хто сприйняв рішення як спробу усунення потенційного політичного конкурента. Залужний, на відміну від президента, зберігав стабільно високі рейтинги. Його призначення послом до Великої Британії виглядало як почесне заслання подалі від України.

Справа Єрмака: удар по репутації

Чотири роки війни поступово розмили цю національну єдність. Втрати на фронті, невдалий контрнаступ 2023 року, проблеми з мобілізацією населення. Проте найбільшого удару по іміджу Зеленського завдала корупція у найближчому оточенні президента.

У листопаді 2025 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура провели обшуки у квартирі голови Офісу президента Андрія Єрмака. Справа пов’язана з масштабними розкраданнями в енергетичному секторі. Слідство отримало аудіозаписи, на яких, за версією детективів, фігурує сам Єрмак під псевдонімом “Алі-Баба”. Цій особі приписують координацію атак на антикорупційні органи влітку 2025 року.

Розслідування отримало назву “Операція Мідас”. За античною легендою, цар Мідас перетворював на золото все, до чого торкався. Слідчі, ймовірно, натякали: корупційна мережа так само перетворювала державні кошти на приватні статки чиновників. Серед фігурантів — колишній бізнес-партнер Зеленського по студії “Квартал-95” Тімур Міндіч.

Того ж дня Єрмак подав у відставку. Зеленський підписав указ про його звільнення, хоча згодом заперечив, що це пов’язано з розслідуванням. “У мене були свої причини”, — сказав президент в інтерв’ю.

Для українців, які мерзнуть без опалення через російські удари по енергетичній інфраструктурі, скандал став особливо болючим. Люди терплять відключення електроенергії, а чиновники, за версією слідства, крадуть на енергетиці. Як зазначив Дікінсон, “українці й так дуже цинічні щодо політичної корупції, тож для Зеленського це була катастрофічна оптика”.

Справа отримала назву “Операція Мідас”. Слідство вилучило сотні годин аудіозаписів розмов причетних осіб. На них, за версією детективів НАБУ, зафіксовано координацію масштабних корупційних схем на найвищому рівні державної влади.

Ще у липні 2025 року тисячі людей вийшли на протести проти законопроєкту, який фактично ліквідовував незалежність антикорупційних органів. У Харкові, попри близькість до лінії фронту, на головній вулиці зібралися демонстранти. Це були перші значні протести проти влади Зеленського від початку повномасштабного вторгнення. Владу змусили відступити, але осад залишився.

Єрмак очолював Офіс президента з лютого 2020 року. За цей час він став однією з найвпливовіших постатей української влади. Критики називали його “сірим кардиналом”, який контролює кадрову політику і зовнішні контакти. Він вів переговори з американськими посадовцями, координував роботу уряду, впливав на призначення суддів і прокурорів. Прихильники вважали його ефективним менеджером, який тримає вертикаль влади в робочому стані.

Тепер репутація Єрмака зруйнована. Хоча формальних звинувачень поки не висунуто, сам факт обшуків і відставки говорить більше за будь-які офіційні заяви. Для Зеленського це не просто втрата ключового соратника. Це удар по образу антикорупційного реформатора, з яким він прийшов до влади у 2019 році.

61% чи 53%: яка довіра справжня

Останнє опитування КМІС від січня 2026 року показує 61% довіри до президента. Але соціологи застерігають від поспішних висновків. Вони застосували альтернативну методику “задуманого знайомого”, коли респондентів питають не про їхні погляди, а про погляди абстрактної особи, яка може вільно висловлюватися.

Результат виявився нижчим. Лише 53% довіряють президенту за цією методикою. Різниця у 8% — це так звана “державницька відповідь”. Люди, навіть незадоволені владою, у воєнний час схильні демонструвати єдність. Вони критикують президента приватно, але публічно заявляють про підтримку.

Соціологія тут наштовхується на межі своїх можливостей і методів. Війна деформує суспільну думку. Люди не хочуть здаватися непатріотичними перед незнайомими інтерв’юерами. Вони знають, що ворог використовує будь-які ознаки внутрішнього розколу. Тому навіть анонімні опитування дають спотворену картину реальних настроїв суспільства.

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький пояснює: “Це меншою мірою пов’язано зі страхом критикувати президента. Ймовірніше, люди дають державницьку відповідь — навіть якщо незадоволені, вони підтримують єдність у воєнний час”.

Динаміка показова. Після виборів 2019 року Зеленському довіряли 80% українців. До лютого 2022 року цей показник обвалився до 37%. Більшість уже не вірила президенту. Війна все перевернула. Довіра злетіла до 90% і трималася на цьому рівні майже рік. Потім почалося поступове зниження: 77% у грудні 2023 року, 64% у лютому 2024-го, 59% у травні того ж року. Зараз — 61%, з певною стабілізацією.

Цікаво, що під час найгостріших моментів рейтинг знову зростає. Після скандальної зустрічі з Трампом у лютому 2025 року довіра до Зеленського підскочила. Це типова реакція: зовнішній тиск консолідує суспільство навколо лідера. Але такі сплески тимчасові. Базовий тренд залишається спадним.

Аміна Ісмаїлова, менеджерка текстильної компанії з Харкова, висловила думку, яку поділяють багато співрозмовників: довіра до Зеленського насправді нижча, ніж показують опитування.

Солдати і ветерани не отримують належних виплат і медичної допомоги, тоді як політики наживаються на корупційних схемах. Проте, додає вона, проблема в тому, що немає реальної альтернативи.

Це парадокс української політики воєнного часу. Люди можуть бути глибоко незадоволені владою, але не бачать, хто міг би її ефективно замінити. Опозиція розпорошена і дискредитована власними помилками. Нові обличчя не мають достатнього досвіду і ресурсів для боротьби за владу. Військові герої поки не виявляють відкритих політичних амбіцій. У такій ситуації Зеленський залишається за замовчуванням — не тому що він найкращий, а тому що немає очевидної альтернативи йому.

Частина експертів вважає це здоровим станом демократії у воєнний час. Коли одна особа монополізує політичне поле, це зазвичай ознака слабкості інституцій.

Плюралізм, навіть хаотичний, краще за одноосібну концентрацію влади. Проте інші попереджають: у воєнний час надмірна фрагментація може бути критично небезпечною. Ворог використовує будь-які внутрішні розколи для досягнення своїх цілей.

Залужний і Буданов: запит на нових лідерів

Опитування КМІС від січня 2026 року виявило цікаву закономірність. Військові діячі користуються значно вищою довірою, ніж цивільні політики. Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який зараз обіймає посаду посла України у Великій Британії, має найвищі показники довіри серед усіх публічних осіб.

Залужний став справжнім феноменом української політики останніх років.

Генерал, який керував обороною країни у найскрутніші моменти повномасштабного вторгнення. Людина, чиє ім’я стало синонімом військової компетентності. Його авторитет базується не на словах чи обіцянках, а на реальних результатах: успішна оборона Києва, контрнаступ на Харківщині восени 2022 року, утримання фронту попри величезну перевагу ворога у ресурсах.

Залужний ніколи публічно не заявляв про політичні амбіції. Проте рішення Зеленського у лютому 2024 року “оновити військове керівництво” і відправити популярного генерала на дипломатичну роботу до Лондона багато хто сприйняв як спробу прибрати потенційного конкурента. “Залізний генерал”, як його називають в Україні, зберігає образ військового стратега і героя війни.

Після відставки Єрмака Зеленський обрав неочікувану кандидатуру на посаду голови Офісу президента. 2 січня 2026 року новим керівником став Кирило Буданов, очільник Головного управління розвідки. Це рішення здивувало спостерігачів. Буданов не належав до найближчого кола президента, на відміну від Єрмака чи попереднього голови ОП Андрія Богдана.

Буданов — постать харизматична і водночас суперечлива. Під його керівництвом ГУР проводило резонансні спецоперації на території росії та окупованого Криму. Він неодноразово ставав мішенню замахів — за його власними підрахунками, більше десяти разів. Його дружину отруїли важкими металами. Усе це створило навколо Буданова ореол безстрашного воїна, готового на все заради України.

Призначення такої самостійної фігури на ключову посаду — ризикований крок. Буданов має власну популярність і політичний потенціал.

Зеленський міг обрати безбарвного технократа, який слухняно виконував би вказівки. Натомість він запросив людину з власним авторитетом і амбіціями. Це може свідчити про готовність президента до компромісів в обмін на ефективність.

Соціологи відзначають: українці все більше хочуть бачити успішних військових діячів на чолі держави після війни. Це не просто довіра до конкретних персон. Це запит на нове покоління лідерів, які здобули репутацію у воєнний час, а не в кабінетах чи на телебаченні.

За даними Socis від березня 2025 року, якби президентські вибори відбулися найближчим часом, за Зеленського проголосували б 30,6% українців. За Залужного — 29,6%. Різниця в межах статистичної похибки. Але якщо обидва вийдуть у другий тур, перемагає Залужний: 64,2% проти 35,8%. Це показує, що значна частина електорату готова змінити владу.

Водночас Залужний офіційно не має політичних амбіцій і продовжує дипломатичну роботу в Лондоні. Його медіарадниця Оксана Тороп наприкінці грудня 2025 року спростувала чутки про підготовку відставки. “Він і далі продовжує відстоювати інтереси України на посаді посла у Великій Британії”, — заявила вона. Втім, у політиці все може змінитися за лічені тижні.

Ефект “згуртування навколо прапора”

Попри внутрішні проблеми, Зеленський зберігає здатність консолідувати суспільство у кризові моменти. Яскравий приклад — скандальна зустріч з Дональдом Трампом в Овальному кабінеті у лютому 2025 року. Український президент опинився під тиском, відеокадри справляли враження приниження.

Реакція українців виявилася несподіваною. Рейтинг Зеленського негайно зріс. Люди відчули, що атака на їхнього президента — це атака на всю Україну. Дікінсон називає це класичним ефектом “згуртування навколо прапора”. Зовнішній тиск тимчасово відсуває внутрішні претензії на другий план.

Цей механізм працює у багатьох країнах під час криз. Рейтинг Джорджа Буша молодшого злетів після терактів 11 вересня. Підтримка Маргарет Тетчер зросла під час Фолклендської війни. Війна консолідує суспільство навколо лідера. Проте ефект тимчасовий. Коли загроза зменшується, люди повертаються до внутрішніх проблем.

Історія знає небагато випадків, коли воєнні лідери зберігали популярність після завершення конфліктів.

Для Зеленського це і благословення, і прокляття. Війна тримає його рейтинг на плаву. Але війна також створює претензії: загиблі солдати, зруйновані міста, мільйони біженців. Усе це колись ляже на терези оцінки президентства.

За офіційними даними, які Зеленський озвучив у лютому 2026 року, Україна втратила понад 55 тисяч військовослужбовців загиблими. Незалежні експерти вважають ці цифри заниженими. Кожна з цих смертей — це родина, яка втратила близьку людину. Кожна родина — це потенційні запитання до влади: чи все зроблено правильно? Чи можна було уникнути цих втрат?

Вашингтон тим часом посилює тиск щодо проведення виборів в Україні у 2026 році. Зеленський заявив, що “готовий” до голосування, якщо США і, можливо, Брюссель гарантують безпеку виборчого процесу. За умов воєнного стану це потребуватиме змін до законодавства і Конституції.

Технічно провести вибори під час війни надзвичайно складно. Мільйони виборців перебувають за кордоном або на окупованих територіях. Сотні тисяч військових служать на передовій. Російські ракети регулярно б’ють по цивільній інфраструктурі. Забезпечити безпеку виборчих дільниць практично неможливо. Проте політичний тиск зростає, і влада може бути змушена шукати компромісні рішення.

Опитування показують: лише 15% українців підтримують ідею виборів під час війни. Більшість вважає, що голосування треба відкласти до завершення активних бойових дій. Але громадська думка може змінитися, якщо міжнародні партнери зроблять вибори умовою подальшої підтримки. Тиск Заходу на демократизацію України не зникне, навіть якщо це створює незручності для чинної влади.

Чи зможе Зеленський повторити успіх 2019 року? Опитування показують неоднозначну картину. Більшість українців все ще довіряє президенту.

Проте ця підтримка менш суттєва, ніж здається. Вона тримається на воєнній консолідації, відсутності очевидних альтернатив і небажанні людей критикувати владу публічно, поки ворог біля воріт. Коли ці чинники зникнуть, картина може докорінно змінитися.

Коли війна закінчиться, ця формула може перестати працювати. Тоді президенту доведеться відповідати не лише за оборону країни, а й за корупцію в оточенні, за невиплачені зарплати військовим, за мільйони біженців, які не повернулися додому. І тоді рейтинг у 61% може виявитися недосяжною мрією. Мирний час не вибачає помилок так легко, як воєнний.

Історія рейтингу Зеленського — це дзеркало української політичної культури. Країна, яка пережила Помаранчеву революцію 2004 року, Євромайдан 2013-2014 років і тепер чотири роки повномасштабної війни, звикла до різких політичних поворотів. Лідери тут рідко зберігають популярність надовго.

Віктор Ющенко, герой 2004 року, завершив каденцію з мінімальним рейтингом. Петро Порошенко, який провів країну через перші роки російської агресії, програв вибори коміку без політичного досвіду.

Зеленський поки що тримається краще за попередників. Його 61% — це більше, ніж мав будь-який український президент на цьому етапі каденції. Проте воєнний час створює штучну підтримку. Люди не хочуть змінювати коня на переправі. Вони терплять недоліки заради перемоги. Питання в тому, що станеться, коли війна закінчиться і терпіння вичерпається.

Директор Соціологічної групи “Рейтинг” Олексій Антипович зазначає: довіра до Зеленського має хвилеподібний характер. Вона зростає під час криз і спадає у періоди відносного затишшя. “З початком війни ця довіра виросла дуже сильно і становила майже 90%, але вона поступово спадала”, — пояснює соціолог. Нинішня стабілізація на рівні 60% може виявитися як тимчасовим плато, так і новою нормою.

Більше по темі:

Зеленський збирає союзників перед переговорами з росією

Соціолог Елла Лібанова з Інституту демографії та соціальних досліджень ще у 2022 році прогнозувала: рейтинг Зеленського може “серйозно зменшитися” після завершення бойових дій. Війна приховує багато внутрішніх проблем. Мир їх оголить. Тоді українці почнуть ставити незручні запитання про те, як витрачалися гроші, чому загинули їхні рідні і хто за це відповість.

Водночас не варто недооцінювати здатність Зеленського адаптуватися. Людина, яка прийшла у політику з телебачення, демонструє неабиякий інстинкт виживання. Він пережив падіння рейтингу до 31% напередодні вторгнення. Він підняв довіру до рекордних 91% у перші дні війни. Він утримує її на прийнятному рівні попри корупційні скандали і військові невдачі.

Цей талант адаптації — можливо, найважливіша риса Зеленського як політика. Він відчуває настрої суспільства і вміє на них реагувати. Коли потрібно — стає воєнним лідером. Коли потрібно — демонструє готовність до компромісів. Його критики називають це безпринципністю. Прихильники — гнучкістю. Але факт залишається фактом: він досі при владі, коли інші давно пішли б у відставку.

Призначення Буданова на посаду голови Офісу президента може свідчити про новий курс. Зеленський обрав не технократа і не особистого друга, а публічну фігуру з власним авторитетом.

Це ризик. Буданов має політичний потенціал і може стати конкурентом. Проте це також сигнал: президент готовий ділитися владою заради ефективності.

Найближчі місяці покажуть, чи спрацює ця нова стратегія президента. Переговори про припинення вогню тривають. Тиск Вашингтона на проведення виборів в Україні посилюється з кожним тижнем. Антикорупційне розслідування може висунути нові резонансні звинувачення. Кожна з цих подій здатна кардинально змінити політичний ландшафт. У такій ситуації навіть стабільність рейтингу — це вже чимале досягнення.

Цікаво, що сам Зеленський неодноразово заявляв про впевненість у перемозі на можливих виборах. Це може бути як щирою оцінкою власних шансів, так і типовим для досвідченого політика оптимізмом. Реальність опитувань значно складніша. Гіпотетичний другий тур із Залужним він, за прогнозами соціологів, програє. Але до виборів ще далеко, і дуже багато може кардинально змінитися.

Для пересічних українців усі ці складні політичні розклади мають другорядне значення. Вони хочуть одного: щоб війна закінчилася перемогою України, щоб рідні повернулися живими з фронту, щоб можна було відбудувати зруйноване і нарешті жити нормальним мирним життям. Хто буде при владі після цього — Зеленський, Залужний чи хтось інший — важить менше, ніж кінцевий результат.

Проте демократія вимагає вибору.

І коли цей вибір врешті-решт настане, українці оцінюватимуть не тільки військові здобутки, а й моральний авторитет лідера. Корупція в оточенні, концентрація влади, проблеми з підзвітністю — усе це ляже на терези. Зеленський поки що виграє у цьому порівнянні. Але ваги можуть похитнутися в будь-який момент.

Чотири роки тому Зеленський був коміком, якого ніхто не сприймав серйозно як політика. Потім він став президентом, якого народ полюбив, потім зневірився, потім знову полюбив на хвилі війни. Тепер він — воєнний лідер, який намагається утримати владу в умовах безпрецедентних викликів і тиску з усіх боків. Його рейтинг — це не просто цифра для соціологів. Це барометр настроїв суспільства, яке четвертий рік живе в умовах повномасштабної російської агресії.

Що буде далі — напевно не знає ніхто. Ні сам Зеленський, ні його критики, ні соціологи з їхніми методиками вимірювання суспільних настроїв. Але одне зрозуміло: історія його рейтингу ще не закінчена. І найцікавіші політичні повороти, можливо, ще попереду.

Українці вже неодноразово бачили, як політики, яких вважали непереможними, програвали вибори. І навпаки — як аутсайдери несподівано перемагали. У країні, де за тридцять років незалежності жоден президент не передав владу своєму наступнику від тієї ж політичної сили, прогнозувати майбутнє — справа невдячна. Єдине, що можна сказати напевно: рейтинги приходять і йдуть, а Україна залишається. І саме це, врешті-решт, має найбільше значення для мільйонів громадян, які четвертий рік живуть в умовах війни.

За матеріалами:

• Once a popular wartime leader among Ukrainians, Zelenskyy’s shine fades aljazeera.com
• Динаміка довіри Президенту В. Зеленському: результати опитування kiis.com.ua