Вир подій, пов’язаний із неочікуваним ударом США по іранських ядерних об’єктах, одразу породив заплутану палітру інтерпретацій: від «політичного шоу» до передвісника масштабного збройного конфлікту. На поверхні — заяви про «повне знищення» об’єкта в Фордо та демонстративне мовчання з боку іранського командування щодо масштабів пошкоджень. Глибше — можлива спроба Трампа грати на кількох шахівницях водночас: задовольнити ізраїльські запити, не втратити підтримку своєї бази та уникнути відкритої війни.

Ключовий конфлікт: війна чи театралізація?

За всіма ознаками, для Ізраїлю цей удар — частина воєнної кампанії, націленої на остаточне послаблення Ірану, зокрема знищення його ядерного потенціалу. Для США ж, видається, це — обмежена операція з великою політичною цінністю. Як зазначає видання Foreign Policy, адміністрація Трампа дедалі частіше вдається до “точкових ударів” без подальшої наземної операції — саме для того, аби не втягуватись у затяжні війни, які дорого обходяться виборцю MAGA.

Однак ця операція викликає скепсис. За словами The Washington Post, навіть найсучасніші бомбовози типу B-2 не здатні повністю знищити укріплені ядерні об’єкти без участі наземних сил. Це підсилює враження, що атака була радше символічною демонстрацією рішучості, ніж справжнім знищенням інфраструктури.

Паралельна дипломатія: хто з ким домовився?

Не можна виключати й більш витонченого сценарію: попередні негласні домовленості між США та Іраном, що нагадують так звану «теорію контрольованого приниження». Іран демонструє стриманість у відповідь, натомість отримує гарантії — мовляв, без «режим ченжу». А Трамп, своєю чергою, подає це як доказ своєї сили перед виборцями, не ризикуючи втратити жодного американського солдата. Це цілком у дусі політики Трампа: максимальний ефект при мінімальних витратах.

Ізраїль — справжній режисер?

У цій виставі головним сценаристом, ймовірно, виступає не Вашингтон, а Тель-Авів. Беньямін Нетаньяху має чітку мету: за допомогою американської військової сили розв’язати руки ізраїльським військам у протистоянні з Іраном, паралельно відвертаючи увагу від кризи в Газі. Його стратегія — затягнути США в регіональну трясовину, створюючи умови, в яких Америка не зможе вийти без втрати обличчя.

За даними The Guardian, ізраїльські спецслужби давно просувають концепт «випереджальних дій» проти Ірану, зокрема через ліквідацію ключових фігур у ядерній програмі. Це й створює ілюзію «легкості удару» — мовляв, Тегеран не такий вже й страшний, а результат можна отримати майже без опору.

Внутрішній фронт США: сумніви, заперечення, роздвоєння

Попри показну впевненість, адміністрація Трампа стикається з масштабним внутрішнім спротивом. Громадська думка в США переважно проти нової війни на Близькому Сході. Як зазначає CNN, понад 60% американців виступають за скорочення присутності США в регіоні. Волл-стріт вимагає «президента миру», MAGA вимагає «America First», а Пентагон прагне зосередження на Китаї.

Таким чином, кожна нова смерть американського солдата в Іраку чи Сирії може стати для Трампа політичним крахом. Вибір: ескалація або поразка — пастка, яку він створив сам.

Геополітичний цугцванг

Цей удар створив хитку рівновагу. З одного боку, Ізраїль отримав візуальну «перемогу». З іншого, Іран зберігає простір для дипломатії. Але найнебезпечніший сценарій — неконтрольоване загострення через дії проксі-груп, таких як хусити або шиїтські ополчення в Іраку.

Bloomberg наголошує, що реальний ризик — не у відкритій війні, а в «повзучій ескалації», яка виходить за межі намірів сторін. Справжню війну можуть розпочати не держави, а локальні гравці.

Урок історії: війна без фіналу

США та Ізраїль не мають чіткої довгострокової стратегії щодо Ірану. Усі попередні приклади — від Іраку до Лівії — доводять, що руйнування державної інфраструктури на Близькому Сході веде лише до розпаду, хаосу, радикалізації й появи нових конфліктів. Але це не зупиняє короткотермінові політичні розрахунки.

Трамп ризикує знову повторити шлях Буша-молодшого: спроба воєнного тріумфу, що завершилась багаторічним болотом. І як колись Черчиллю закидали «віру в слова», сьогодні Трампу — «віру в шоу».

Світовий контекст і реакції

Європа наразі зберігає мовчанку, чекаючи сигналів від Вашингтона. У той же час Китай і Росія — традиційні партнери Ірану — різко засудили напад, наголосивши, що одностороннє застосування сили порушує міжнародне право.

Як повідомляє Al Jazeera, Іран вже активізує дипломатичні контакти з Пекіном і Москвою, прагнучи створити контрбаланс Заходу. Це свідчить про те, що, навіть якщо пряма війна не розпочнеться, глобальне стратегічне протистояння загострюється.

Висновок
Нинішній інцидент не є початком великої війни — він радше свідчить про відчайдушну спробу зіграти на публіку. Проте, як показує досвід, театралізовані конфлікти дуже швидко стають справжніми, якщо вчасно не зупинити ескалацію. І в цьому випадку, як завжди, найвразливішими є ті, хто не сидить за столом переговорів — цивільні в Ірані, Ізраїлі та по всьому регіону.

Джерела:

• Foreign Policy: https://foreignpolicy.com
• The Washington Post: https://www.washingtonpost.com
• CNN: https://edition.cnn.com
• Bloomberg: https://www.bloomberg.com
• The Guardian: https://www.theguardian.com
• Al Jazeera: https://www.aljazeera.com