Населення пострадянських країн змінилося кардинально за 34 роки незалежності. Ісламські республіки Центральної Азії подвоїли кількість громадян, тоді як Україна та Молдова втратили майже половину населення. Ці цифри розкривають глибинні процеси — від економічної привабливості до наслідків воєн.
Зміст статті
Розпад Радянського Союзу у 1991 році запустив унікальний демографічний експеримент. П’ятнадцять республік отримали незалежність із приблизно однаковими стартовими умовами. Минуло 34 роки. Результати вражають своєю полярністю. Одні країни подвоїли населення, інші втратили майже половину громадян.
Що визначило ці траєкторії? Географія, релігія, економіка чи політичний вибір? Аналіз демографічних даних розкриває несподівані закономірності. Деякі з них змушують переглянути усталені уявлення про “успішність” тієї чи іншої моделі розвитку.
Демографічний бум ісламських республік
Центральноазійські республіки демонструють вражаюче зростання. Азербайджан збільшив населення з 7,2 до 10,2 мільйона — приріст 42%. Узбекистан показав ще більш разючі результати: з 20,9 до 38 мільйонів, тобто +82%. Таджикистан зріс на 75%, Туркменістан — на 68%. Навіть відносно “помірний” Киргизстан додав 45%.
Як змінилося населення пострадянських країн
Порівняння 1991 та 2025 років, млн осіб
Цікаво, що найвищі показники демонструють саме світські мусульманські держави. Азербайджан та Узбекистан — не теократії. Вони зберегли радянську модель відокремлення релігії від держави. Жінки тут працюють, здобувають освіту, будують кар’єру. Але традиційні сімейні цінності залишаються міцними.
Економісти пояснюють цей феномен кількома факторами. По-перше, молода вікова структура населення на момент незалежності. По-друге, відносно низька урбанізація — сільське населення традиційно має більше дітей. По-третє, стабільне економічне зростання останніх двох десятиліть, особливо завдяки експорту енергоносіїв та бавовни.
Карабаський урок: як населення визначає війни
Війна за Нагірний Карабах тривала з перервами понад 30 років. У 1991-му співвідношення населення Азербайджану та Вірменії становило 1,5 до 1. Здавалося б, не критична різниця. Обидві країни могли мобілізувати порівнянні ресурси.
До 2025 року ситуація змінилася драматично. Азербайджан — 10,2 мільйона. Вірменія — 2,8 мільйона. Співвідношення зросло до 3,3:1. Це вже не просто перевага. Це якісно інший рівень мобілізаційного потенціалу.
Друга Карабаська війна 2020 року завершилася за 44 дні. Азербайджан повернув контроль над більшістю окупованих територій. У 2023 році провів блискавичну операцію, після якої вірменське населення Карабаху масово покинуло регіон. Демографія не єдиний фактор перемоги — важливу роль відіграли турецькі безпілотники та ізраїльські технології. Але без людського ресурсу жодна зброя не працює.
Цей урок актуальний для багатьох конфліктів. Демографічна перевага не гарантує перемоги. Але демографічний колапс майже гарантує поразку у тривалому протистоянні.
Узбекистан — новий локомотив Центральної Азії
38 мільйонів громадян. Ця цифра змінює геополітичну карту регіону. Узбекистан обійшов не лише Україну (28 мільйонів), а й Польщу (37,6 мільйона). Країна, яку 20 років тому сприймали як периферійну диктатуру, перетворюється на регіонального гіганта.
Після смерті Іслама Карімова у 2016 році новий президент Шавкат Мірзійоєв розпочав обережні реформи. Лібералізація візового режиму, залучення іноземних інвестицій, розвиток туризму. Самарканд і Бухара знову приваблюють мандрівників з усього світу.
Порівняйте з Казахстаном. Найбільша за територією країна Центральної Азії збільшила населення лише на 25% — з 16 до 20 мільйонів. Казахстан багатший на душу населення завдяки нафті. Має кращу інфраструктуру та вищий рівень життя. Але демографічно програє Узбекистану.
Наступні 20 років можуть радикально змінити баланс сил у регіоні. Узбекистан із 50-мільйонним населенням стане незаперечним лідером. Молода робоча сила, велика внутрішня ринкова база, потенціал для індустріалізації — всі передумови є.
росія: “стабільність” на межі стагнації
Мінус 1,5% за 34 роки. Формально — майже нуль. Населення росії скоротилося зі 148,5 до 146,2 мільйона. кремль називає це “стабільністю”. Але за середніми цифрами ховається тривожна динаміка.
У 1990-х країна втрачала понад мільйон людей щороку. “Російський хрест” — так демографи назвали графік, де криві смертності та народжуваності перетнулися. Алкоголізм, серцево-судинні захворювання, травматизм, вбивства — причини надсмертності чоловіків працездатного віку.
Нульові роки принесли покращення. Зростання доходів від нафти, материнський капітал, пропаганда “традиційних цінностей” — все це дало тимчасовий ефект. Народжуваність зросла. Смертність знизилася. Демографічна крива вирівнялася.
Війна проти України 2022-2025 років змінила траєкторію. За різними оцінками, загинуло від 200 до 400 тисяч російських військових. Ще кілька мільйонів емігрували — програмісти, підприємці, молоді освічені люди. Точних даних немає. москва засекретила демографічну статистику. Але непрямі індикатори свідчать: населення скорочується швидше, ніж будь-коли з 1990-х.
Зона демографічної катастрофи
Україна та Молдова — країни з найгіршими показниками серед усіх пострадянських держав. Обидві втратили приблизно 44% населення. Цифри шокують.
Україна: з 51,8 до 28 мільйонів. Падіння на 23,8 мільйона осіб. Це більше, ніж населення Нідерландів чи Румунії. Причини катастрофи комплексні. До 2022 року Україна втратила близько чверті населення через низьку народжуваність та економічну міграцію. Війна прискорила процес катастрофічно. Близько 11 мільйонів українців виїхали за кордон. Мільйони залишаються на окупованих територіях. Сотні тисяч загинули або отримали поранення.
Молдова: з 4,4 до 2,4 мільйона. Мінус 44,2%. І тут війна — не головна причина. Придністровський конфлікт 1992 року забрав кілька тисяч життів. Але основні втрати — результат еміграції. Молдовани масово виїжджають до Румунії, Італії, Португалії, росії на заробітки.
Чому саме ці дві країни? Обидві мали слабкі економіки та політичну нестабільність. Обидві межують із ЄС, що полегшує міграцію. Обидві не змогли запропонувати громадянам привабливий національний проєкт. Коли люди не бачать перспектив вдома — вони їдуть.
Прибалтика: вимирання чи еміграція?
Латвія втратила 30% населення. Литва — 24%. Ці цифри часто використовують критики європейської інтеграції. Мовляв, вступ до ЄС “вбиває” малі нації.
Реальність складніша. Більшість людей не померла — вони переїхали. До Великої Британії, Ірландії, Німеччини, скандинавських країн. Шукали кращих зарплат і можливостей. Багато хто надсилає гроші родичам. Дехто повертається на пенсію.
Механізм відомий демографам як “периферійний дренаж”. Молоді освічені люди покидають бідніші регіони заради багатших. Це відбувається всередині країн — з села до міста. І між країнами ЄС — зі Сходу на Захід.
На цьому фоні дивовижно виглядає Естонія. Падіння лише на 13% — з 1,5 до 1,3 мільйона. Чому? Естонія зробила ставку на цифровізацію та інновації. “Е-резидентство”, Skype, Bolt — усі ці проєкти народилися тут. Таллінн став технологічним хабом. Молодь мала причини залишатися.
Ще один несподіваний випадок — Білорусь. Мінус 10%, з 10,2 до 9,1 мільйона. При авторитарному режимі Лукашенка. Як таке можливо? Закриті кордони та обмежена свобода пересування — один фактор. Відносна економічна стабільність — інший. Білорусь не багата, але й не бідна. Безробіття низьке. Базові потреби задоволені. Для багатьох людей цього достатньо.
Кавказький контраст
Три країни Південного Кавказу обрали різні шляхи. Азербайджан зріс на 42%. Вірменія скоротилася на 11,4%. Грузія втратила 23% населення.
Вірменський показник — мінус 11,4%, з 3,5 до 2,8 мільйона — не виглядає катастрофічним на тлі сусідів. Але врахуйте контекст. Війни, блокади, землетруси. Спітакська трагедія 1988 року забрала 25 тисяч життів. Карабаські війни — ще десятки тисяч. Вірменська діаспора у світі налічує до 8 мільйонів — утричі більше, ніж населення самої Вірменії.
Грузія втратила майже чверть громадян. Абхазія та Південна Осетія — де-факто окуповані. Громадянська війна 1990-х, російська агресія 2008 року — усе це залишило сліди. Але головна причина — економічна міграція. Грузини їдуть до Туреччини, Греції, Ізраїлю, США. Тбілісі активно розвивається як туристичний центр. Батумі приваблює іноземних інвесторів. Проте відтік населення продовжується.
Висновки та прогнози
34 роки пострадянської історії дають чіткі уроки. Демографія — не доля. Але вона визначає коридор можливостей для кожної нації.
Витрати НАТО на оборону: десятиліття змін
Країни з молодим зростаючим населенням мають ресурс для розвитку. Узбекистан, Азербайджан, Таджикистан — їхній потенціал зростає. Країни зі старіючим населенням, що скорочується, стикаються з дефіцитом робочої сили, навантаженням на пенсійну систему та втратою геополітичної ваги.
Європейська інтеграція не гарантує демографічного успіху. Латвія та Литва у ЄС — але втрачають населення швидше за Білорусь. Естонія у тому ж ЄС — і демонструє найкращі показники серед слов’янських та балтійських пострадянських країн. Справа не в інститутах, а в економічній моделі та привабливості країни для власних громадян.
Війни мають довгострокові демографічні наслідки. Але ще важливіша — здатність країни запропонувати людям майбутнє. Там, де є перспективи, люди залишаються й народжують дітей. Там, де перспектив немає, найкращі їдуть. Залишаються ті, хто не може виїхати.
Наступні десятиліття посилять ці тенденції. Узбекистан може досягти 50 мільйонів до 2050 року. Україна — за оптимістичним сценарієм — стабілізується на 25-30 мільйонах. За песимістичним — продовжить скорочуватися. Багато залежить від того, коли закінчиться війна та як швидко країна зможе відновитися.
За матеріалами:
Countries in the world by population (2025) worldometers.info- Population Pyramids of the World from 1950 to 2100 populationpyramid.net
