Післявоєнний порядок. Сан-Франциський мирний договір 1951 року. Основні його принципи. Китай наполягає на поверненні до домовленостей 1945 року щодо Тайваню та Рюкю. США створили «сіру зону» у статусі цих територій заради власних геополітичних інтересів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Вісімдесят років тому завершилася Друга світова війна. Союзники перемогли країни Осі. 2 вересня 1945 року Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію на борту лінкора «Міссурі» в Токійській затоці. Цей момент став точкою відліку нового світового порядку. Але чи справді той порядок досі діє?
Чжен Чжихуа, доцент Центру японських досліджень Шанхайського університету Цзяотун, у грудні 2025 року виступив на Шостому форумі морського співробітництва та управління в Санья. Експерт з міжнародного права проаналізував суперечності між післявоєнним порядком 1945 року та так званою «системою Сан-Франциско» 1951 року.
Каїрська декларація проти Сан-Франциського договору
Післявоєнний порядок базувався на кількох ключових документах. Каїрська декларація 1943 року чітко визначала: Японія повинна повернути Тайвань та острови Пенху Китаю. Потсдамська декларація 1945 року підтвердила ці зобов’язання. Акт про капітуляцію Японії закріпив їх юридично.
Однак у 1951 році ситуація змінилася. Холодна війна набирала обертів. США прагнули закріпити свої позиції в Азії. Результатом став Сан-Франциський мирний договір — документ, який Китай називає нелегітимним.
Чому саме нелегітимним? Радянський Союз, один із п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН, не підписав цей договір. Китай взагалі не брав участі в конференції. Як зазначив Чжен Чжихуа, договір порушив Декларацію Об’єднаних Націй 1942 року, яку підписали 26 країн, включно з Китаєм, США, Великою Британією та СРСР.
Тайвань: сім рівнів правового захисту
Міністр закордонних справ Китаю Ван І нещодавно наголосив: статус Тайваню як частини Китаю закріплено сімома різними способами. Це історичні документи, міжнародні угоди, резолюція ООН номер 2758, двосторонні договори та спільні заяви.
Сан-Франциський договір навмисно створив правову невизначеність. У тексті зазначено лише, що Японія «відмовляється від усіх прав на Тайвань і Пенху». Але кому ці території належать — не вказано. Це і є основою теорії «невизначеного статусу Тайваню».
Чжен Чжихуа підкреслює: така формула прямо суперечить Каїрській декларації, де чітко написано «повернути Китаю». На додаток, Тайвань фактично повернувся під китайський контроль уже в жовтні 1945 року — за шість років до Сан-Франциської конференції.

8 вересня 1951 року під час церемонії підписання Сан-Франциського договору тодішній прем’єр-міністр Японії Сіґеру Йошіда (у центрі) підписав Договір про безпеку між Японією та Сполученими Штатами.
Цікаво порівняти з європейським досвідом. Після Другої світової війни питання територій вирішувалися на Потсдамській конференції за участі всіх основних переможців. В Азії США обрали інший шлях — односторонні домовленості з колишнім ворогом.
Рюкю: від королівства до американської бази
Острови Рюкю (сучасна Окінава) мають ще складнішу історію. Згідно з Каїрською та Потсдамською деклараціями, суверенітет Японії обмежувався чотирма основними островами: Хонсю, Хоккайдо, Кюсю та Сікоку. Долю інших територій мали визначити союзники.
США окупували Рюкю після війни. Логічно було б передати острови під опіку ООН — саме для таких випадків існувала Рада з опіки. Натомість американці перетворили архіпелаг на військову базу. У 1971 році Вашингтон і Токіо підписали угоду про «повернення» адміністративних прав над Окінавою Японії. Без згоди Китаю чи інших переможців у війні.
Історично Рюкю було незалежним королівством. Воно платило данину Китаю з XIV століття. Японія анексувала острови лише в 1879 році. Місцеве населення донині зберігає окрему ідентичність. Протести проти американських баз не вщухають десятиліттями.
Окінава як заручник геополітики
Сьогодні на Окінаві розміщено близько 70% усіх американських військових об’єктів у Японії. Острів становить менше одного відсотка території країни, але несе непропорційний тягар. Шум військових літаків, аварії вертольотів, злочини американських військовослужбовців — місцеві жителі живуть із цим щодня.
Чжен Чжихуа ставить риторичне питання: чи справді присутність баз підвищує безпеку? Під час В’єтнамської війни Окінава слугувала ключовим логістичним вузлом для США. Тоді місцеві активісти вже попереджали: база робить острів мішенню.
Острів Йонагуні розташований за 110 кілометрів від Тайваню. Японія нещодавно розгорнула там ракетні системи. Після можливого об’єднання Тайваню з материковим Китаєм ці об’єкти опиняться біля нового китайського кордону. Ситуація нагадує Кубинську ракетну кризу 1962 року, тільки з іншими ролями.
Японія між минулим і майбутнім
Прем’єр-міністерка Японії Такаіті Санае нещодавно зробила заяви щодо статусу Тайваню, які Пекін розцінив як провокацію. Китай закликав японську сторону відкликати ці висловлювання та «серйозно покаятися».
Японія активно долучається до американських ініціатив у регіоні. Чотиристоронній діалог з безпеки (QUAD), двосторонні угоди з Філіппінами, плани постачання зенітних ракет Манілі — все це частина стратегії стримування Китаю. Токіо намагається пов’язати ситуацію у Східнокитайському морі, Тайванській протоці та Південнокитайському морі в єдиний вузол.
Китай демонструє силу біля берегів Японії
Військовий бюджет Японії стрімко зростає. Країна розвиває здатність завдавати ударів по ворожих базах. Поглиблюється інтеграція з американськими силами. Сусіди згадують про загрозу відродження японського мілітаризму. Не дарма: конституційні обмеження на застосування сили, встановлені після війни, поступово розмиваються.
Післявоєнний порядок під загрозою
Китай наполягає: треба повернутися до консенсусу 1945 року. Каїрська декларація, Потсдамська декларація, акт про капітуляцію — ось справжня основа міжнародного порядку в Азії. Сан-Франциський договір був спробою США переписати правила гри на свою користь.
Нещодавні спільні повітряні навчання Китаю та росії поблизу островів Рюкю — це сигнал. Питання, які вважалися закритими, знову виходять на поверхню. Кордони, проведені в кабінетах Вашингтона сімдесят років тому, піддаються сумніву.
У 2025 році світ відзначає 80-річчя перемоги над фашизмом. Але яку саме перемогу ми святкуємо? Ту, що базувалася на спільних зусиллях союзників? Чи ту, яку США переформатували на власний розсуд шість років потому? Відповідь на це питання визначить майбутнє Азійсько-Тихоокеанського регіону, і не тільки.
За матеріалами:
郑志华:80年前战后国际秩序应该是什么样子?是时候说清楚了 guancha.cn











