Зовнішня політика за правління Дональда Трампа дедалі більше нагадує театральну постановку або серіал з несподіваними сюжетними поворотами. Американський президент звик грати головну роль і задавати ритм, де дипломатія підпорядковується драматургії шоу.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц не погоджується на другорядні ролі. Він дедалі активніше просуває власні меседжі, прагнучи перетворити Німеччину на самостійний центр ухвалення рішень у Європі.
Дипломатія як мильна опера: стиль Дональда Трампа
Дональд Трамп практично зруйнував традиційні канони міжнародної дипломатії. Якщо раніше зовнішня політика США будувалася на складних переговорах і тривалих багатосторонніх домовленостях, то нині все більше нагадує політичне шоу.
Його підхід можна описати у трьох ключових моментах:
Персоналізація дипломатії – переговори стають продовженням особистого бренду Трампа.
Несподіванка як тактика – різкі заяви, зміна позицій у форматі «твіт-дипломатії».
Медіатизація процесу – світові кризи подаються у форматі епізодів, де найважливіше – ефект у ЗМІ.
New York Times зауважує, що Трамп трактує зовнішню політику як реаліті-шоу, у якому він режисер і актор. The Guardian підкреслює, що така тактика дестабілізує систему міжнародних союзів, бо партнери США не знають, чого очікувати завтра.
Мерц: від глядача до співавтора
Фрідріх Мерц, який став канцлером Німеччини після доби Олафа Шольца, намагається змінити стиль участі своєї країни у світовій політиці. Якщо Шольц часто обирав лінію стриманості, уникаючи конфронтацій з Вашингтоном, то Мерц демонструє готовність виступати з власними заявами.
Яскравий приклад – його рішення призупинити постачання зброї Ізраїлю, що викликало напруженість у відносинах зі США. Der Spiegel зазначає, що Мерц прагне стати «співрежисером європейської політики», а не лише виконавцем ролей, які пишуть у Білому домі.
Європа між автономією та залежністю
Європейський Союз давно перебуває у дилемі: з одного боку, потреба у військових гарантіях США, з іншого — бажання зберігати політичну автономію. Франція традиційно просуває ідею «стратегічної незалежності», тоді як держави Східної Європи (зокрема Польща) вбачають у Вашингтоні єдиного гаранта безпеки.
У цій розстановці сил Німеччина має шанс виступити балансиром. Мерц намагається одночасно зберігати партнерство зі США і просувати ідею більш самостійної Європи. Financial Times пише, що його відкриті суперечки з Трампом свідчать про нову якість відносин: ЄС більше не сприймає себе як молодшого партнера.
Порівняльна таблиця: позиції ключових гравців
Актор | Поточна стратегія | Сильні сторони | Слабкі сторони |
---|---|---|---|
США (Трамп) | Дипломатія-шоу, персоналізація переговорів | Медіавплив, швидке ухвалення рішень | Непередбачуваність, втрата довіри союзників |
Німеччина (Мерц) | Баланс між США та європейською автономією | Економічна потуга, політична вага в ЄС | Внутрішні розбіжності у коаліції |
Франція | Просування стратегічної незалежності Європи | Ядерний арсенал, традиція самостійності | Обмежені ресурси для глобального впливу |
Східна Європа | Орієнтація на гарантії США | Політична єдність у безпекових питаннях | Залежність від зовнішньої підтримки |
Прогноз: як розгортатиметься ситуація
У короткостроковій перспективі (6 місяців)
Мерц продовжить формувати власну лінію, яка відрізнятиметься від політики Вашингтона. Очікується, що він активніше співпрацюватиме з Францією для просування ідеї автономної Європи. Водночас США залишатимуться ключовим військовим партнером.
У середньостроковій перспективі (1 рік)
Можна очікувати зміцнення франко-німецького тандему у питанні створення європейських оборонних програм. Якщо Трамп і надалі наполягатиме на власному сценарії, Німеччина може активніше залучати інші європейські столиці до дискусії про зменшення залежності від США.
У довгостроковій перспективі (5 років)
Якщо Мерц зможе послідовно реалізувати свою стратегію, Німеччина може стати архітектором «нової європейської автономії». Це не означатиме відмову від союзницьких відносин із США, але дозволить Європі діяти самостійніше у ключових кризах. У цьому сценарії баланс між Вашингтоном і Брюсселем стане більш паритетним.
Висновки
Дональд Трамп перетворив міжнародну політику на серіал, де він грає головну роль. Але канцлер Фрідріх Мерц не погодився на роль статиста. Він намагається позиціювати Німеччину як гравця, що здатен впливати на сценарій, а не лише виконувати чужі вказівки.
Для Європи це шанс сформувати більш самостійний курс, для США — виклик, що вимагає перегляду відносин із партнерами. Найближчі п’ять років стануть тестом: чи зможе ЄС перетворитися на самодостатнього політичного актора, чи залишиться лише сценою у «мильній опері» Трампа.