Три життя Альянсу: еволюція через кризи
Коли у 1949 році Вашингтон ініціював створення Організації Північноатлантичного договору, метою було стримування експансії радянського блоку. Альянс об’єднав країни з обох боків Атлантики в рамках зобов’язання колективної оборони — стаття 5, що гарантувала: напад на одного буде розцінено як напад на всіх.
Після розпаду СРСР НАТО не зник, а, навпаки, пережив перше переродження. Воно стало місіонерською організацією з миротворчими функціями: інтервенції в Югославії, Афганістані, Іраку. Альянс розширився до кордонів Росії, прийнявши країни Східної Європи, що викликало обурення Кремля. Проте водночас НАТО втратило чітко визначеного ворога — і в очах багатьох аналітиків перетворилося на структуру, яка більше імітує активність, ніж ефективно діє.
Сьогодні Альянс стикається з третім викликом — не стільки ззовні, скільки зсередини. Дональд Трамп, повернувшись на політичну арену з оновленим впливом, прямо ставить під сумнів доцільність існування НАТО та погрожує переглядом ролі США у ньому.
Трампівський ревізіонізм: фундаментальна загроза єдності
На відміну від адміністрацій Обами чи Байдена, які хоч і з критикою, але залишались вірними трансатлантичному партнерству, риторика Трампа радикальніша. У своїх виступах він натякає, що США більше не мають бути “гаманцем” Європи. Вже у 2018 році він шокував союзників, пригрозивши виходом із НАТО, якщо країни-члени не підвищать витрати на оборону. Тепер, у 2025 році, він озвучує ще пряміші тези: НАТО — застаріле і неефективне.
Такий підхід підірвав довіру в євроатлантичному просторі. Країни Східної Європи, особливо Польща та країни Балтії, панічно стежать за кожною заявою Трампа. Адже на фоні агресії Росії та ескалації на Близькому Сході, будь-який сигнал про зменшення військової присутності США — це запрошення для нових загроз.
Стратегічне знецінення Альянсу: символізм і реалії
Занепокоєння країн-членів посилюється тим, що сам Альянс, попри технологічну модернізацію, дедалі частіше виглядає як інерційна бюрократична структура. Попри гучні заяви, саме НАТО не спромоглося стримати Росію від вторгнення в Україну, не втручається напряму в Сирію чи Іран, і не єдине у підходах до Китаю.
Трамп, хоч і часто діє інтуїтивно, відчуває цю слабкість. Для нього НАТО — не альтруїстичне партнерство, а фінансове навантаження. І в цьому полягає головна небезпека: руйнування ідеї про трансатлантичну солідарність.
Що чекає Альянс? П’ять сценаріїв майбутнього
Аналітики розглядають кілька можливих сценаріїв:
- Статус-кво з адаптацією — Альянс зберігається, але змінює внутрішні правила, зобов’язуючи країни-члени дотримуватись мінімального оборонного бюджету (2% ВВП і більше).
- Європейська автономія — ЄС активізує ідею створення власних збройних сил для поступової незалежності від США.
- Блок НАТО 2.0 — реструктуризація Альянсу навколо нового ядра з найбільш зацікавлених держав.
- Вихід США — гіпотетично можливий, якщо Трамп виграє вибори та реалізує свою антиглобалістську риторику.
- Фрагментація впливу — НАТО не розпускається формально, але втрачає координаційну здатність через брак лідерства.
Підсумок: історичний поворотний момент
Саміт 24–25 червня 2025 року може увійти в історію не як ще один дипломатичний ритуал, а як кульмінація конфлікту між старим баченням НАТО та новим прагматизмом, який втілює Трамп. Для Європи це шанс або прийняти нову відповідальність, або втратити безпековий щит, що захищав її понад 75 років.
