Вашингтон, Тегеран, Тель-Авів — червень 2025 Після раптових авіаударів по території Ірану, Дональд Трамп, схоже, остаточно перейшов точку неповернення у своїй зовнішній політиці. Повернення екс-президента США у міжнародну гру ознаменувалося не мирними ініціативами, а актом військової ескалації, який ризикує занурити весь Близький Схід у новий, неконтрольований конфлікт. Вибухове оголошення та розмитий ефект У суботу ввечері Трамп заявив про «успішні» удари по іранських ядерних об’єктах, стверджуючи, що американські бомбардування зруйнували критичну інфраструктуру. Він проголосив, що Іранові було завдано нищівного удару — без уточнення, чи йдеться про справжній військовий ефект чи радше інформаційну операцію. Втім, як зазначає The Guardian, заяви Трампа не підтверджені незалежними джерелами, і жодна зі сторін — ані Ізраїль, ані Іран — не надали доказів втрати контролю над ядерною програмою Тегерана (джерело). Передісторія конфлікту: Нетаньяху як каталізатор Поворотним моментом стало порушення переговорного процесу з боку Ізраїлю: Біньямін Нетаньяху, не дочекавшись узгодження з США, завдав удару по іранських об’єктах, звинувативши Тегеран у перетворенні мирної ядерної програми на військову. Це фактично змусило Трампа долучитися до конфлікту — не заради стратегічного балансу, а з політичного розрахунку на демонстрацію сили. Ризики війни без сценарію Теперішній розвиток подій позбавлений чіткого плану. Навіть у Білому домі визнають, що жоден із ключових гравців не контролює ситуацію повністю. Цитата Білла Клінтона після зустрічі з Нетаньяху — «Хто тут, чорт забирай, наддержава?» — знову звучить зловісно актуально. Аналітики Brookings Institution застерігають: у регіоні, де інтереси союзників та ворогів часто перетинаються, одна помилка може викликати ефект доміно. Іран може відповісти як символічно (зберігаючи обличчя), так і жорстко, що спровокує подальшу ескалацію з боку США (джерело). Влада без контролю Хоча Трамп демонструє силу, він фактично втрачає контроль над подіями. Його рішення — це не стратегічне лідерство, а реакція на ініціативу Нетаньяху. Роль Трампа — не сценариста, а актора в чужій п’єсі. У цій «війні на умовах інших» саме Іран та Ізраїль можуть визначити напрямок подальших подій. Дилема для «MAGА»-табору Іронічно, але удари Трампа підтримали навіть деякі його критики, які роками звинувачували його в автократичних поривах. Війна — це завжди концентрація виконавчої влади. Однак у самій партії Трампа (MAGА) розпочався розкол: Стів Беннон, один із його ключових союзників, вже публічно висловився проти цієї «вічної війни», яку Трамп раніше обіцяв припинити. Між Нобелем і провалом Політична ставка Трампа — колосальна. У разі капітуляції Ірану він постане як лідер, який змусив Тегеран відмовитися від ядерних амбіцій. Але якщо почнеться повномасштабна війна, це може зруйнувати його шанси на переобрання. На думку Foreign Policy, його намагання обійти Конгрес і вийти за рамки міжнародного права ставлять під сумнів не лише законність дій, а й саму легітимність його лідерства (джерело). Висновок: початок чи кінець? На відміну від типових військових кампаній, ця ініціатива не має чіткого завершення. Жодна зі сторін не демонструє готовності до компромісу. Скринька Пандори відкрита — і тепер навіть Трамп не знає, що з неї вилізе далі. У кращому випадку це буде символічне протистояння, у гіршому — нова регіональна війна з глобальними наслідками. Аналітична довідка:▪ За останні 30 років США не вступали у війну з державою, що має хоча б обмежений ядерний потенціал.▪ Іран має ракети середньої дальності, здатні досягти Ізраїлю, баз США у регіоні та Саудівської Аравії.▪ У разі ескалації можуть втрутитися проксі-групи: «Хезболла» в Лівані, «Хуті» в Ємені, «Хашд аш-Шаабі» в Іраку. Оцінка ситуації: