Новак Степанович отримав 13 років за злочини 1992 року. Проте він встиг втекти до окупованого Донецька. Сербська судова система дозволила йому уникнути в’язниці. Тепер він публікує фото з гвинтівкою та жартує про «гру у війну».
У травні 2025 року 59-річний Новак Степанович опублікував у Facebook своє фото в лісі. На плечі — гвинтівка. На формі — напис «Збройні Сили росії». Підпис до допису звучав патетично: «Богом призначено боротися за справедливість усе моє життя».
Іронія цих слів вражає. Воєнний злочинець, яку суд визнав винною у вбивствах, тортурах та зґвалтуванні цивільних, тепер говорить про справедливість. Розслідування Балканської мережі журналістів-розслідувачів (BIRN) виявило: засуджений воєнний злочинець перебуває в окупованому Донецьку.
Близько дванадцяти публікацій документують його присутність на окупованих територіях з квітня по червень цього року. Він не переховується. Навпаки — активно ділиться своїм «бойовим» досвідом у соціальних мережах.
Злочини, за які не відсидів жодного дня
Історія Степановича тягнеться з 1992 року. Тоді він служив у боснійсько-сербській армії. Тоді ж скоїв злочини, за які його судитимуть понад три десятиліття.
У травні 1992-го Степанович брав участь у захопленні 14 боснійських мирних жителів у селі Борковац поблизу Братунаця. Це був період жорстоких етнічних чисток несербів у східній Боснії. Жертв пограбували, побили, погнали до найближчого струмка. Вісьмох розстріляли. На початку червня того ж року Степанович зґвалтував 19-річну боснійку.
Ці факти встановив суд, не журналісти, не свідки — суд. Офіційний вирок.
Перше звинувачення йому висунули у Боснії ще 2009 року. Але минуло дев’ять років, перш ніж вдалося додати до справи обвинувачення у сексуальному насильстві. Весь цей час Степанович спокійно жив у сербському місті Любовія — за кілька кілометрів від місця своїх злочинів.
Справу передали до Сербії. Судовий процес розпочався у січні 2021 року у Вищому суді Белграда. У грудні 2024-го — вирок: 10 років позбавлення волі. Апеляційний суд у червні 2025-го збільшив термін до 13 років.
Але Степановича вже не було в країні.
Як система дозволила втекти
Вищий суд Белграда офіційно підтвердив: під час судового процесу Степановичу не заборонялося виїжджати за кордон. Він був присутній на оголошенні вироку в грудні. І залишився на волі.
Йована Коларич, дослідниця з белградського Центру гуманітарного права, пояснила цю абсурдну ситуацію. В Сербії засуджених до ув’язнення зазвичай не забирають під варту одразу. Запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою застосовують рідко. Переважно — до іноземців.
Степанович має подвійне громадянство: Сербії та Боснії. Тобто формально — «свій». Останній запис про його явку до суду датується 24 грудня 2024 року. Після цього — тиша, а потім — селфі з Донецька.
Чому людину, обвинувачену у вбивствах та зґвалтуванні, не взяли під варту? Чому не відібрали паспорт? Ці питання залишаються без відповіді. Сербська судова система мовчить.
«Трохи граюся у війну»
На початку квітня 2025-го Степанович опублікував перше фото з України. Селфі біля пам’ятника Леніну перед готелем «Донбас Палас» у Донецьку. Далі — ще десять фото протягом квітня та травня.
На одному знімку — його військові жетони. На них вигравірувано номер та напис «ВС Россия» — Збройні Сили росії. Доказів достатньо. Він сам їх публікує.
У травні під фото, де видно поранення правої руки, хтось запитав, де він. Відповідь Степановича: «Я трохи граюся у війну в Росії». Граюся. У війну. Де гинуть тисячі людей.
Того ж місяця асоціація боснійських сербів-ветеранів з Бієліни опублікувала його фото під час боїв біля села Покровське в Донецькій області. Це саме село, про яке президент Зеленський говорив як про місце надзвичайно складної ситуації. Звідти евакуювали літніх та хворих.
Степанович опинився там не випадково. Покровський напрямок — один із найгарячіших на фронті. росія кидає туди величезні ресурси. І найманців з усього світу.
Балканський слід у російській армії
Степанович — не перший і не останній. Найманці з Балкан у складі російських військ — явище, що триває з 2014 року. З анексії Криму. З початку окупації Донбасу.
І Сербія, і Боснія ще 2014-го переглянули свої кримінальні кодекси. Участь у закордонних конфліктах тепер карається позбавленням волі: до 10 років у Сербії, до 8 років у Боснії. На папері все виглядає суворо. На практиці — люди продовжують їхати воювати за москву.
Минулого року Державна прокуратура України запросила у Боснії інформацію про 12 громадян цієї країни, підозрюваних у воєнних злочинах в Україні. Відповіді досі немає. Бюрократична машина працює повільно. Особливо коли йдеться про незручні справи.
Тим часом прокурори в Боснії відкрили нове розслідування проти Степановича. Цього разу — щодо вбивства шести мирних жителів у Братунаці. Справу передали до Сербії. Белград її повернув, пославшись на відсутність документів. У жовтні 2025-го Боснія надіслала справу повторно з приміткою: всі документи вже були передані раніше.
Документи є. Справа є. Підозрюваного — немає. Він у Донецьку.
Голос жертви
Едіна Карич — одна з трьох жінок, яких утримували в полоні Степанович та інші боснійсько-сербські солдати на початку війни 1992–95 років. Під час судового процесу вона свідчила: бачила, як Степанович зґвалтував 19-річну дівчину.
Арешти в Албанії та Колумбії пов’язані зі злочинами торгівлі людьми
Коли їй повідомили, що засуджений втік до росії, вона сказала: «Це катастрофа. Я взагалі не вірю в судову систему. Я втратила будь-яку надію».
Понад тридцять років очікування. Роки судових процесів. Свідчення, які вимагають мужності. І врешті — вирок, який нікого не покарав. Злочинець на волі. Жертви — у травмі назавжди.
Системна проблема
Справа Степановича оголює кілька болючих проблем. Перша — неспроможність сербської судової системи забезпечити виконання власних вироків. Друга — існування каналів, якими воєнні злочинці потрапляють до російської армії. Третя — безкарність як система.
Ні Степанович, ні його белградський адвокат не відповіли на запити журналістів. Мовчання — теж відповідь.
росія охоче приймає таких людей. Їй потрібне гарматне м’ясо. Їй байдуже минуле новобранців. Навпаки — досвід насильства може бути перевагою. Людина, здатна катувати та вбивати цивільних у 1992-му, здатна робити це й у 2025-му.
Точне місцезнаходження Степановича невідоме. Але за даними розслідування, він найімовірніше досі в Україні. Досі воює. Досі «грається у війну».
А десь у Боснії жінка, яка пережила полон та стала свідком зґвалтування, дивиться новини. І розуміє: справедливості не буде.
