Адміністрація Трампа тисне на Україну прийняти угоду, розроблену спільно з кремлем. План передбачає територіальні поступки, зняття санкцій та обмеження української армії. Зеленський опирається, водночас стикаючись із внутрішньополітичною кризою через корупційний скандал. Європейські союзники скептично ставляться до будь-яких домовленостей з путіним.
Володимир Зеленський опинився у найскладнішій дипломатичній ситуації за всю історію повномасштабної війни. Вашингтон наполягає на прийнятті мирної угоди. Але яка ціна цього “миру”? Територіальні втрати, знищення обороноздатності, фактична капітуляція перед агресором.
За інформацією джерел, близьких до переговорного процесу, план із 28 пунктів розроблявся за безпосередньої участі москви. Стів Віткофф, спеціальний посланець Трампа, координував деталі з Кирилом Дмитрієвим — представником кремля. Примітно, що українську сторону до цих консультацій залучили значно пізніше. Власне, Київ поставили перед фактом.
Секретар РНБО Рустем Умеров дізнався про зміст пропозицій лише на початку тижня під час зустрічі з Віткоффом у Маямі. Реакція була передбачуваною — шок. План виявився відверто проросійським.
Що вимагають від України: деталі плану
Американська пропозиція нагадує не компроміс, а ультиматум. Ключові вимоги виглядають як список російських побажань, перекладених на дипломатичну мову:
- Передача Донбасу під контроль кремля — мова йде про території, які росія окупувала з 2014 року та захопила після 2022-го
- Повне зняття міжнародних санкцій з російської економіки
- Припинення розслідувань воєнних злочинів — фактично амністія для путіна та його генералів
- Обмеження чисельності Збройних Сил України
Остання вимога особливо небезпечна. Чому? Тому що путін уже порушував мирні угоди. Згадаймо Мінські домовленості 2014-2015 років. Москва використала їх для перегрупування та підготовки до повномасштабного вторгнення. Обмежена українська армія стане легкою здобиччю при поновленні агресії.
До речі, про санкції. Наступної п’ятниці мають набути чинності американські обмеження проти “Роснефті” та “Лукойла” — двох найбільших російських нафтових гігантів. Збіг? Навряд чи. Кремль відчайдушно намагається уникнути цього удару по своїй економіці.
Позиція Білого дому: розчарування обома сторонами
Прессекретарка Білого дому Каролін Лівітт озвучила офіційну позицію адміністрації. Трамп “розчарований обома сторонами через їхню відмову взяти на себе зобов’язання щодо мирної угоди”. Цікаве формулювання. Агресор та жертва агресії — нібито рівновіддалені від миру. Класичний приклад хибної еквівалентності.
Водночас Вашингтон запевняє: команда президента “ніколи не здається”. США працюють над “детальним та прийнятним планом для обох сторін”. Але як план може бути прийнятним, якщо його розробляли без України? Риторичне питання.
16 листопада до Києва прибула американська військова делегація на чолі з міністром армії Деном Дрісколлом. Офіційно — для обговорення способів “змусити росію припинити бойові дії”. Зустрічі відбулися з прем’єр-міністром Юлією Свириденко та головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Про конкретні домовленості не повідомляється.
Європейський скептицизм: путіну не можна довіряти
Європейські дипломати не поділяють американського оптимізму. Їхній аргумент простий: путін має досвід прийняття угод під тиском — і подальшого їх порушення. Історія підтверджує цю тезу. Будапештський меморандум 1994 року? Порушено. Мінські угоди? Порушено. Зернова угода 2022 року? Також порушено.
Міністри закордонних справ ЄС обговорювали американські пропозиції на зустрічі в Брюсселі. Кая Каллас, керівник зовнішньої політики блоку, сформулювала європейську позицію чітко: “Щоб будь-який план спрацював, його мають підтримати українці та європейці”. Не американці та росіяни. Українці та європейці.
Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль провів телефонні переговори з Віткоффом та турецьким колегою Хаканом Фіданом. Обговорювали “конкретні ідеї, які зараз розглядаються”. Важливо: обидва співрозмовники наголосили на необхідності “тісної координації з Німеччиною та європейськими партнерами”. Іншими словами — Європа не дозволить вирішувати долю України за її спиною.
Внутрішня криза: корупційний скандал та тиск на Єрмака
Зовнішній тиск накладається на внутрішньополітичну кризу. Два незалежні антикорупційні агентства України оприлюднили результати 15-місячного розслідування. Схема вражає масштабами — до 100 мільйонів доларів розкрадань в енергетичному секторі.
Механізм був простим і цинічним. Підрядники, що будували захисні споруди для ядерних об’єктів, платили відкати. Гроші, призначені для захисту від російських ракет, осідали в кишенях корупціонерів. На тлі масових відключень електроенергії та щоденних обстрілів інфраструктури — це виглядає як зрада.
Слідчі мають записи розмов ймовірних учасників схеми. Київські чиновники нервово чекають продовження. Хто наступний? Двоє міністрів уже подали у відставку. Але головна інтрига — навколо Андрія Єрмака, керівника Офісу Президента.
Єрмак — права рука Зеленського. Він супроводжує президента у закордонних поїздках. Впливає на кадрові призначення. Бере участь у формуванні воєнної стратегії. За словами джерел, частина депутатів від “Слуги народу” вимагає його відставки. Зеленський стоїть перед вибором: зберегти найближчого соратника чи уникнути парламентської кризи.
Минулого року президент відкинув критику на адресу Єрмака, назвавши його “потужним менеджером”. Чи зможе він повторити це зараз? Ситуація принципово інша.
Історичний контекст: липневі протести та спроба контролю
У липні 2025 року Зеленський намагався встановити контроль над антикорупційними органами. Реакція була миттєвою та потужною. Вулиці українських міст заповнили протестувальники — найбільші демонстрації з початку повномасштабної війни. Міжнародні партнери висловили різке засудження.
Президент відступив. Але проблема нікуди не зникла. В інтерв’ю Bloomberg TV 13 листопада Зеленський заявив, що “повністю підтримує розслідування”. Його фраза стала цитованою: “Президент країни, яка перебуває у стані війни, не може мати друзів”. Красиво сказано. Але чи відповідають слова справам?
Найголовніше, за словами Зеленського, — “вироки для винних людей”. Українське суспільство чекає на конкретні результати. Не відставки. Не заяви. Вироки.
Що буде, якщо Київ відхилить план?
Це питання турбує українських та європейських чиновників найбільше. Офіційної відповіді немає. Вашингтон мовчить. Але факти говорять самі за себе.
Україна критично залежить від американської підтримки. Розвідувальні дані для протиповітряної оборони надходять із США. Значна частина зброї — американського виробництва, навіть якщо її купують європейці. Артилерійські снаряди, ракети HIMARS, системи ППО Patriot — усе це американське.
Гіпотетичне припинення допомоги матиме катастрофічні наслідки для фронту. Цим і пояснюється тиск на Зеленського. Адміністрація Трампа має потужний важіль впливу — і, схоже, готова ним скористатися.
Європа намагається виробити альтернативу. Але замінити США повністю вона не здатна. Принаймні не в короткостроковій перспективі. Оборонна промисловість ЄС нарощує потужності, але цей процес займає роки, не місяці.
Ширший контекст: геополітична гра
Американський план — не ізольована ініціатива. Він вписується у ширшу стратегію адміністрації Трампа. Президент неодноразово заявляв про бажання швидко завершити війну. “Угода століття” — його улюблений формат.
Проблема в тому, що війни рідко закінчуються угодами, вигідними для обох сторін. Зазвичай хтось програє. У запропонованому плані програє Україна. Територіальні втрати, обмеження суверенітету, фактична беззахисність перед майбутньою агресією.
Чи готовий путін дотримуватися домовленостей? Європейські дипломати впевнені: ні. Російський диктатор розглядає будь-яку угоду як тактичну паузу. Час для перегрупування. Для відновлення армії. Для підготовки наступного удару.
Згадаймо 2008 рік. Війна в Грузії тривала п’ять днів. Потім — “мирна угода”. Результат? Росія окупувала 20% грузинської території. Ці землі досі під контролем москви. Південна Осетія та Абхазія — де-факто анексовані.
2014 рік. Крим. Донбас. Мінські угоди. Вісім років “замороженого конфлікту”. А потім — повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.
Прогнози та можливі сценарії
Найімовірніший сценарій — затягування переговорів. Зеленський намагатиметься виграти час. Європа шукатиме компроміс між американським тиском та українськими інтересами. москва продовжуватиме наступальні операції на фронті.
Альтернативний сценарій — ескалація. Якщо переговори зайдуть у глухий кут, Трамп може різко скоротити допомогу. Це змусить Європу терміново нарощувати власні поставки. Чи встигне вона? Велике питання.
Оптимістичний сценарій передбачає модифікацію плану. Під тиском Києва та європейських столиць американці можуть пом’якшити найжорсткіші вимоги. Але путін навряд чи погодиться на суттєві поступки. Його позиція залишається незмінною: Україна має капітулювати.
Реалістично оцінюючи ситуацію: швидкого миру не буде. Війна триватиме. Питання лише в тому, за яких умов і з якими втратами для кожної зі сторін.
Київ готується до тривалого протистояння. Водночас він має розв’язати внутрішні проблеми — корупційний скандал підриває довіру суспільства та міжнародних партнерів. Зеленський стоїть перед найскладнішим випробуванням за час свого президентства. Від його рішень залежить не лише політичне майбутнє — а й доля країни.
За матеріалами:
