Україна робить ставку на нарощування власної армії та оборонної промисловості, розглядаючи сучасне озброєння як єдину реальну гарантію безпеки. У центрі стратегії – масштабні закупівлі через НАТО, розвиток вітчизняного виробництва та спроба залучити Європу до довгострокового фінансування.

Економіка

 Українська стратегія опирається на багатомільярдні вливання, які мають забезпечити сучасне озброєння та відновлення арсеналів. Президент Володимир Зеленський розраховує на нову систему закупівель, підтриману НАТО, що дозволить залучати щомісячно до 1 млрд доларів. Основна ставка зроблена на закупівлю систем ППО Patriot, здатних перехоплювати російські балістичні ракети.

 Європа фактично стала головним донором оборонного бюджету України: на кінець літа обсяг допомоги перевищив 95 млрд доларів, що більше ніж 75 млрд доларів від США. Німеччина та Норвегія вже пообіцяли до 10 млрд доларів на 2026 рік. Однак залишається питання довгострокової стійкості цього фінансування, адже європейські бюджети одночасно тягнуть власні програми переозброєння.

 Водночас Україна розбудовує власну оборонну промисловість. Компанія Fire Point вже налагодила виробництво крилатої ракети «Фламінго» з дальністю до 3000 км (1800 миль). Якщо масштабувати виробництво, Київ може стати відносно незалежним від постачань ззовні, перетворивши оборонну сферу на один з ключових драйверів економіки.

Політика

 Головна політична дилема Києва — відсутність чітких і гарантованих зобов’язань від Заходу. Будапештський меморандум показав, що декларативні гарантії не працюють. Саме тому Україна просуває концепцію «залізної армії», яка здатна діяти незалежно від міжнародних домовленостей.

 Заяви Дональда Трампа про припинення допомоги та зняття питання членства України в НАТО лише підштовхнули Київ до переорієнтації на європейські ринки зброї. Водночас українська дипломатія продовжує вимагати від ЄС і США більш жорстких юридичних гарантій.

 На рівні внутрішньої політики Україна демонструє консенсус: як влада, так і опозиція визнають необхідність інвестувати у власну обороноздатність. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко прямо заявив: «Єдина гарантія безпеки — це армія у постійній готовності».

Геополітика та безпека

 Москва намагається перешкодити переговорам щодо гарантій безпеки, наполягаючи на виключенні перспективи вступу України до НАТО та обмеженні її армії. Володимир путін фактично пропонує Україні «нейтралітет» під контролем росії. Але Київ обрав іншу модель: масове виробництво зброї, яка позбавить москву важелів впливу.

 Західні союзники ділять відповідальність. Деякі європейські країни готові розмістити війська в Україні, США — надати авіаційне прикриття. Проте конкретні зобов’язання залишаються розмитими. Український курс на власні ракети та ППО стає ключем для зміни балансу в регіоні.

 Ключова стратегічна перевага Києва — розвиток далекобійної зброї. «Фламінго» та «Сапсан» здатні тримати під прицілом москву, що створює якісно новий рівень стримування. Це робить Україну схожою на Ізраїль, який будує власну систему безпеки без зовнішніх гарантій.

Соціальні наслідки

 Нарощування озброєнь потребує мобілізації ресурсів. Україна стикається з дефіцитом людських кадрів у армії та промисловості. Одночасно суспільство готове сприймати витрати на оборону як безальтернативні.

 Оборонний сектор поступово стає локомотивом економіки, створюючи нові робочі місця та інноваційні технології. Але це також означає перенаправлення коштів із соціальної сфери.

 Суспільний консенсус зводиться до тези: краще інвестувати у зброю зараз, ніж втратити державу в майбутньому.

Позиції світових медіа

• BBC наголошує на паралелях із Будапештським меморандумом: Україна не довіряє «порожнім гарантіям» і робить ставку на власну силу.

• Financial Times акцентує на фінансовій обтяженості для Європи, попереджаючи, що підтримка Києва може стати викликом для економік ЄС.

• The Guardian пише про нову концепцію «сталевого дикобраза», який стає символом стратегії України.

• CNN звертає увагу на ризик ескалації: виробництво ракет, здатних уражати Москву, може загострити конфлікт.

• Wall Street Journal розглядає програму закупівель через НАТО як ринкову можливість для американських оборонних корпорацій.

• Politico зазначає, що Трампівський курс посилює автономність Європи й підштовхує Україну до нової архітектури безпеки.

• Le Monde підкреслює ізраїльський досвід: власна зброя як заміна міжнародним гарантіям.

• Der Spiegel пише про ризики внутрішнього виснаження України через надмірну концентрацію ресурсів на обороні.

Порівняльна таблиця: Україна та моделі гарантій безпеки

Сценарна таблиця для України

Аналітичний висновок

 Україна стоїть на перетині історичного вибору: довіритися міжнародним гарантіям або зробити ставку на власну силу. Досвід останніх десятиліть довів, що обіцянки без практичної військової підтримки є крихкими. Будапештський меморандум — яскравий приклад, коли декларації не зупинили агресора. Саме тому стратегія Києва сьогодні фокусується на формуванні «сталевого дикобраза», який буде неприступним для Москви.

 У короткостроковій перспективі (1 місяць) ключовим завданням стане налагодження системи закупівель через НАТО. Це дозволить закрити «дірку» після зупинки безоплатної допомоги США. Важливо, що перші контракти вже підписані: 825 млн доларів на ракети та GPS-навігацію. Це демонструє, що нова система працює.

У середньостроковій перспективі (6 місяців) головний акцент буде на нарощуванні внутрішнього виробництва. Якщо Fire Point зможе збільшити виробництво «Фламінго» в сім разів, Україна отримає власний інструмент далекобійного стримування. Це змінить баланс сил, адже Київ отримає здатність завдавати ударів по ключових російських центрах.

У довгостроковій перспективі (3–5 років) Україна може створити оборонну систему, що нагадує ізраїльську. Армія, озброєна власними ракетами, дронами, системами ППО та підтримана європейським фінансуванням, стане незалежним гравцем. У цьому випадку навіть без членства в НАТО Київ отримає реальну безпеку.

Європа втомилася допомагати та ігнорує власну безпеку

Однак є й ризики. Європейські країни можуть втомитися від фінансового тягаря. Економічні кризи у Франції, Німеччині чи Італії можуть скоротити обсяги допомоги. Тоді внутрішнє виробництво стане ще більш важливим. Другий ризик — людські ресурси. Україна потребує не лише грошей та технологій, а й мобілізаційної системи, яка забезпечить армію кадрами.

 Ще один аспект — реакція Росії. Кремль сприйматиме українську ракетну програму як екзистенційну загрозу. Це може підштовхнути Москву до нових хвиль ескалації. Але водночас саме наявність далекобійних засобів робить будь-яку агресію занадто ризикованою для Росії.

У глобальному контексті Україна фактично формує новий тип держави безпеки в Європі. Це виклик для ЄС, який звик спиратися на США. Якщо Київ стане прикладом автономної безпеки, це може підштовхнути інші країни регіону (наприклад, Польщу чи Литву) інвестувати більше у власні армії.

Таким чином, стратегія «сталевого дикобраза» є найбільш реалістичною у нинішніх умовах. Вона дозволяє мінімізувати залежність від зовнішніх гарантій, забезпечити стримування Росії та побудувати довгострокову архітектуру безпеки.

Україна фактично переписує правила гри. Якщо у 1990-х вона відмовилася від ядерної зброї в обмін на паперові гарантії, то тепер робить ставку на реальну силу, яку неможливо ігнорувати. І саме ця стратегія може зробити Київ незалежним гравцем у майбутньому європейському порядку.

За матеріалами: New York Times Company