Президент України Зеленський, провів термінові консультації з представниками 30 країн. Він намагається забезпечити вигідніші умови мирних переговорів на тлі посилення тиску з боку Вашингтона та наступу російських військ на Покровськ. Європейські партнери попереджають: безпека континенту залежить від результату цих перемовин.
Четвертий рік повномасштабної війни приніс Україні не лише втрати на полі бою. Дипломатичний фронт виявився не менш складним. Зеленський опинився між молотом і наковальнею: москва тисне на сході, а Вашингтон вимагає “реалізму” щодо територіальних поступок.
Зустріч у форматі “коаліції бажаючих” об’єднала близько 30 країн. Це ті держави, які готові підтримати Київ не лише словами. Німеччина, Франція, Велика Британія — традиційні союзники. Але чи достатньо їхньої підтримки, щоб протистояти російським максималістським вимогам?
Тиск з усіх боків
Напередодні відбулася телефонна розмова за участю Дональда Трампа, Зеленського, прем’єра Британії Кіра Стармера, президента Франції Емманюеля Макрона та канцлера Німеччини Фрідріха Мерца. Трамп не приховував своєї позиції. За його словами, пропозиції обговорювалися “доволі жорстко”. Американський президент прямо заявив: Зеленський “має бути реалістом” щодо передачі територій росії.
Цікава деталь. Трамп свого часу хвалився, що вирішить конфлікт за 24 години після повернення до Білого дому. Минуло значно більше часу. Війна триває.
Канцлер Мерц охарактеризував момент як “вирішальний”. Він заперечив повідомлення про напруженість під час переговорів, назвавши їх “конструктивними”. Водночас підкреслив: питання територіальних поступок мають вирішувати український президент та український народ. Не Вашингтон. Не Берлін.
Конституція проти компромісу
Зеленський неодноразово наголошував: Україна не відмовиться від своїх територій. І справа не лише в політичній волі. Конституція країни прямо забороняє такі поступки. Будь-яка угода про передачу земель потребуватиме конституційних змін, референдуму, складних правових процедур.
Проте реальність на карті виглядає інакше. росія контролює всю Луганську область. Значні частини Донецької, Запорізької та Херсонської областей окуповані. Разом ці території формують суцільну смугу вздовж узбережжя Чорного моря.
За даними американського Інституту вивчення війни, протягом 2025 року росія захопила лише 0,77% української території. Лінія фронту фактично стабілізувалася. Так, москва має тактичні успіхи. Але стратегічного прориву немає. Питання в тому, чи готовий путін прийняти цю реальність.
Битва за Покровськ
Поки дипломати вели переговори, на сході України точилися запеклі бої. Покровськ — стратегічне місто в Донецькій області — став епіцентром протистояння. москва зосередила там близько 156 000 солдатів. Цифра що вражає.
11 грудня українська армія зафіксувала незвично масований механізований штурм. Колона з 30 одиниць техніки намагалася прорвати оборону міста. Це найбільша подібна атака за весь час боїв за Покровськ. Місто, яке раніше слугувало логістичним вузлом, стало символом російських амбіцій.
Захоплення Покровська стало б найзначнішим територіальним здобутком росії майже за два роки. Саме тому Київ докладає максимум зусиль, щоб утримати місто. І саме тому переговори про мир набувають такої терміновості.
Втім, наступ коштує москві дорого. З жовтня 2023 року російська армія втратила понад 1000 броньованих машин та більше 500 танків лише в районі Покровська. За українськими даними. Кремль, звісно, наводить інші цифри.
Дрони над москвою
Україна демонструє, що здатна завдавати ударів у відповідь. Вночі проти 11 грудня відбулася одна з найбільших дронових атак за всю війну. Чотири московські аеропорти зупинили роботу на сім годин. Міністерство оборони росії повідомило про перехоплення 287 українських безпілотників у кількох регіонах.
Ці атаки — нагадування. Війна не закінчиться, якщо просто поступитися територіями. Україна має засоби для тривалого опору. І готовність їх застосовувати.
Конгрес проти президента
Мирні ініціативи Трампа наштовхнулися на несподіваний опір — власний Конгрес. Цього тижня законодавці ухвалили оборонний бюджет на рекордні 901 мільярд доларів. Цей документ посилює європейську безпеку та обмежує повноваження президента щодо скорочення військового контингенту на континенті.
Конкретні цифри говорять самі за себе:
- 400 мільйонів доларів виділено на безпекову допомогу Україні
- Мінімальна чисельність американських військ у Європі — 76 000 осіб
- Заборона на виведення обладнання без згоди Конгресу
Двопартійна підтримка цього законопроєкту — сигнал. Навіть у поляризованому американському політикумі європейська безпека залишається пріоритетом. Трамп може тиснути на Зеленського, але Конгрес нагадує про інші зобов’язання.
Дипломатичний марафон
Українські чиновники передали до Вашингтона оновлену версію мирного плану. Деталі не розголошуються. Але очевидно, Київ намагається перехопити ініціативу в переговорному процесі.
Зеленський повідомив журналістам наприкінці середи: наступного тижня Україна координуватиме позиції з європейськими країнами на двосторонньому рівні. “Україна працює швидко”, — підкреслив він.
Міністр закордонних справ росії Сергій Лавров заявив, що москва передала США “додаткові пропозиції” щодо гарантій колективної безпеки. Подробиць не повідомив. Кремлівська дипломатія традиційно оперує натяками та недомовками.
Що далі?
Ситуація нагадує шахову партію, де кожен гравець намагається покращити свою позицію перед вирішальним ходом. Європейські лідери усвідомлюють: поразка України означатиме загрозу для них самих. Польща, країни Балтії, Скандинавія — всі вони опиняться на передовій нового протистояння.
Президент Зеленський попереджає про надзвичайну ситуацію на атомній станції
Водночас економічна втома від війни наростає. Допомога Україні коштує дорого. Політичні сезони в демократичних країнах диктують свою логіку. Виборці хочуть результатів, а не нескінченних витрат.
Зеленський опинився в становищі, коли потрібно одночасно тримати оборону на фронті, переконувати союзників у необхідності подальшої підтримки та протистояти тиску щодо територіальних поступок. Непроста місія. Але альтернатива — капітуляція — для України неприйнятна.
Найближчі тижні покажуть, чи зможе “коаліція бажаючих” протиставити щось реальне російським вимогам та американському прагматизму. Ставки надзвичайно високі. Йдеться не лише про долю України, а й про майбутню архітектуру європейської безпеки.










