Париж визнав: час вчитися у Китаю технологіям

Торгівельний дефіцит Європейського Союзу з Китаєм у 2024 році досяг 305,8 мільярда євро. Це більше, ніж роком раніше, коли дефіцит становив 297 мільярдів. За останнє десятиліття імпорт ЄС із Китаю зріс на 102%.

Diogen.uk — аналітичне медіа про міжнародні події.
Проводимо глибокий розбір фактів, контекстів і наслідків.

Порівнюємо наративи США, Європи, України та Китаю.
Викриваємо маніпуляції й показуємо причинно-наслідкові зв’язки.
Даємо виважені висновки та практичні інсайти.

На порталі представлені статті ЗМІ з усього світу. Позиції деяких медіа не збігаються з думкою редакції

[ai-summary]

Візит президента Франції Еммануеля Макрона до Китаю 3–5 грудня 2025 року засвідчив радикальну зміну глобальної технологічної ієрархії. Париж відкрито визнав: після 40 років односторонньої передачі технологій з Європи до Азії ситуація «повністю змінилася». Тепер Франція шукає китайські інвестиції та інновації у сферах акумуляторів, сонячної енергетики й електромобілів.

Еммануель Макрон прибув до Пекіна з конкретною метою. Йому потрібні китайські гроші та китайські ноу-хау. Офіційна заява Єлисейського палацу звучить майже як капітуляція: «За 30 років глобалізації Китай досяг надзвичайного технологічного прогресу. Тепер він володіє передовими технологіями, якими може поділитися з довіреними партнерами, зокрема європейцями».

Це не просто дипломатична ввічливість. За цими словами стоїть визнання нової реальності. Чотири десятиліття європейські компанії будували заводи в Китаї, ділилися патентами, навчали інженерів. А тепер виявилося, що учень перевершив учителя.

Цифри, які не брешуть

Для Франції картина ще гостріша. За даними Міністерства фінансів Франції, у 2023 році французькі інвестиції в Китай становили 40 мільярдів євро. Китайські вкладення у Францію — лише 13,5 мільярда. Втричі менше. Але попри цю асиметрію, саме Париж тепер просить про допомогу.

Чому? Бо гроші — це одне. Технології — зовсім інше.

«Ми — країна, що розвивається»

Ніколя Дюфур, голова французького державного інвестиційного банку Bpifrance, сформулював ситуацію без дипломатичних реверансів: «Усе перевернулося. Ми — країна, що розвивається. А вони — розвинена держава». Він наполягає: тепер Франція має вимагати від Китаю того, що Китай колись вимагав від Заходу — спільних підприємств і передачі технологій.

Це звучить як історична іронія. Десятиліттями західні політики критикували Пекін за «примусовий трансфер технологій». Тепер ті самі механізми пропонують застосувати у зворотному напрямку. Нобелівський лауреат 2025 року з економіки Філіп Аґійон назвав цю стратегію «розумною», застерігши лише від пасивності: «Потрібно гарантувати реальну двосторонню передачу технологій».

Акумулятори та електромобілі: китайська перевага

Цифри промовляють самі за себе. Китайські компанії контролюють приблизно 70% світового ринку акумуляторів для електромобілів. CATL і BYD — два китайські гіганти — випередили всіх конкурентів в інноваціях. Нещодавно CATL представила акумулятор Shenxing другого покоління: п’ять хвилин заряджання додають 520 кілометрів запасу ходу.

Китай також контролює близько 65% світових потужностей із переробки літію — ключового компонента акумуляторів. У липні 2025 року Пекін запровадив експортні обмеження на вісім критичних технологій виробництва акумуляторів. Це рішення ускладнило доступ іноземних компаній до китайських ноу-хау.

Європа опинилася у незручному становищі. Понад 90% акумуляторів для електромобілів у ЄС виробляють азійські компанії. Частка китайських виробників на європейському ринку може зрости з 30% до 50% у період до 2027 року. Промисловість континенту ризикує перетворитися на складальний цех.

Угорщина: приклад для Франції чи застереження?

Поки Париж роздумує, Будапешт діє. У 2024 році Угорщина отримала 31% усіх китайських інвестицій у Європі. Загальна вартість китайських проєктів у країні перевищує 16 мільярдів євро.

Найбільший із них — завод CATL у Дебрецені вартістю 7,3 мільярда євро. Це буде найбільша в Європі фабрика з виробництва літій-іонних акумуляторів. Запуск заплановано на 2025 рік. Початкова потужність — 40 гігават-годин на рік із можливістю розширення до 100. Завод забезпечить роботою 9 000 осіб і постачатиме акумулятори для BMW, Mercedes-Benz, Stellantis та Volkswagen.

BYD будує в Сегеді свій перший у Європі завод із виробництва легкових електромобілів. Інвестиція оцінюється в 4 мільярди євро. Запуск очікувався в жовтні 2025 року. Прем’єр-міністр Віктор Орбан особисто домовлявся про цей проєкт — 224 раунди переговорів.

Критики зауважують: угорська модель має вади. Китайські компанії часто привозять власних робітників і компоненти з Батьківщини. Реальна передача технологій залишається під питанням. Але Будапешт не зупиняється. Завод EVE Energy за понад мільярд євро, виробництво компонентів Semcorp, алюмінієвих деталей Kedali — усе це створює комплексний китайський акумуляторний кластер.

Європейські суперечності

ЄС перебуває у стані когнітивного дисонансу. З одного боку — мита на китайські електромобілі до 35,3%. З іншого — потреба в китайських технологіях для досягнення кліматичних цілей. Дослідження Transport & Environment виявило: жодна з угод ЄС із китайськими акумуляторними компаніями не передбачає обов’язкової передачі технологій.

Угорський і польський заводи CATL та LG Energy Solution отримали 900 мільйонів євро державної допомоги. Але без жодних умов щодо екологічних стандартів чи трансферу знань. Гроші часто надходять із Європейського фонду відновлення після пандемії. Тобто платять усі європейці. А вигоду отримують переважно азійські корпорації.

Франсуа Годмон, радник паризького Інституту Монтеня з азійських питань, закликає до прагматизму. Китай справді має «особливо передові технології». Європа повинна домагатися зворотного трансферу знань — того самого, що відбувався в протилежному напрямку з 1990-х років.

Що насправді хоче Пекін

Дюфур зазначає: у нинішніх умовах торгівельних війн Китай також зацікавлений в інвестиціях у Європу. Це спосіб обійти митні бар’єри. «Європа — величезний ринок. Китай має сильне бажання експортувати», — пояснює Аґійон.

Але є нюанс. Китайське Міністерство торгівлі в липні 2025 року порадило автовиробникам залишати найпередовіші технології вдома. Закордонні операції мають зосереджуватися на складанні, а не на виробництві високотехнологічних компонентів. CATL, за повідомленнями, має труднощі з отриманням дозволу на переведення капіталу за кордон для міжнародної експансії.

Китай грає обережно. Він хоче ринки збуту. Він хоче обходити тарифи. Але ділитися секретами? Тут Пекін демонструє стриманість.

Тінь Huawei

Французький уряд наголошує на «абсолютній повазі до національного суверенітету». За цими словами криється досвід Huawei. Перший закордонний завод китайського телекомунікаційного гіганта мав запрацювати в Ельзасі наприкінці 2025 року. Він досі простоює.

Електроенергія як нова світова валюта: Китай випередив всіх

У 2023 році Єврокомісія закликала 27 країн-членів виключити Huawei та ZTE з мобільних мереж. Цей прецедент тяжіє над усіма китайськими інвестиціями в чутливих секторах. Автомобільна галузь поки що уникає подібних обмежень. Але кібербезпека підключених автомобілів вже викликає занепокоєння. ЄС проводить оцінку ризиків. Результати очікуються навесні 2026 року.

Розвиток подій у майбутньому

Макрон і Сі Цзіньпін підписали 12 угод про співпрацю. Вони охоплюють ядерну енергетику, двосторонні інвестиції, навіть збереження панд. Але головне питання залишається відкритим: чи погодиться Китай ділитися технологіями, які зробили його світовим лідером?

Дюфур висловлює побоювання: Франція може не бути пріоритетом для китайських інвесторів. Під час нещодавнього візиту до Китаю він почув скарги на французькі витрати на робочу силу та соціальні конфлікти. Рейтинг Макрона впав нижче 20%. За два роки країна змінила п’ять прем’єр-міністрів. Це не додає стабільності в очах азійських партнерів.

Водночас понад 250 китайських компаній уже працюють у Франції. Вони забезпечують майже 24 000 робочих місць. Співпраця Orano з китайською XTC New Energy щодо виробництва матеріалів у Дюнкерку — один із прикладів того, як може виглядати майбутнє.

Історія описала коло. Колись молодий Ден Сяопін приїхав до Франції вчитися. Це було на початку 1920-х. Тепер французькі чиновники летять до Пекіна з тією самою метою. Різниця в тому, що Ден Сяопін повернувся додому й побудував наддержаву. Чи зможе Європа повторити цей шлях — питання відкрите.